Голова Народної Партії, народний депутат України Володимир Литвин вважає що в країні і далі активно просуваються конфліктні сценарії політичного процесу, та вважає, що далі для початку виходу із політичної кризи потрібно започаткувати курс на «зближення позицій через переміни», про це він пише на своїй сторінці у Фейсбук.

Мало хто звернув увагу на повідомлення про те, що до провідних тем 50-ї Мюнхенської конференції з питань безпеки (на участь у якій вже зараз заявлено 18 голів держав та урядів, півсотні МЗС, майже 300 політиків та експертів і т.д.) віднесено «конфлікти у Сирії, а також Україні».
Вже сама постановка проблеми саме у такій площині красномовно свідчить: події в Україні проектуються під сирійський сценарій, перестраховуючись, очевидно, з огляду на активну боротьбу між ЄС, США та Росією за неї. У цьому ряду логічно виглядають дві спроби повалення Уряду, який таки заслуговує відставки, але у спосіб, визначений Конституцією, законами про КМУ та Регламент, з наступним проголошенням паралельних структур. Знову ж таки з апеляцією про визнання до міжнародного співтовариства. У цьому ж ряду підготовка «конституційного акта» про відновлення конституційного ладу через повернення до Конституції 2004 року. З розрахунку, очевидно, що дозволить наблизити до легітимності формування уряду ВР, попередньо забезпечивши її переформатування. Що знову ж таки для стабільності і передбачуваності процесів в Україні, можливо, й потрібно. Проте у конституційний спосіб, для чого для початку потрібно 300, а не 226 голосів. Не кажучи вже про необхідність дотримання загалом конституційних процедур.
Що маємо на практиці?
Боротьбу за владу під момент, пов'язаний з масовою заявкою людей на те, що з ними треба рахуватися. Так – це є. Однак головна проблема в повзучій дезінтеграції країни, в розчаруванні, розгубленості, розсваренні активної частини суспільства та людей. А, як відомо, розділений зсередини дім ніколи не вистоїть (достаточно напомнить 12 главу Евангелия от Матфея: «Любое царство, разделившееся на враждующие части, приходит в запустение, и никакой город или дом, разделенный враждой, не устоит).
Маємо також революційну ситуацію в українському варіанті. Однією з її ознак є факт того, що владу ще бояться, а опозицію вже бояться. Звідси – й дії, які добре видно на прикладі нашого політичного середовища.
Відсутність розуміння сторонами складності і загрозливості ситуації можу віднести, окрім усього іншого, про що вже багато сказано, на рахунок того, що кожна з них сподівається на підтримку себе із-за меж України. В черговий раз, на крутих історичних поворотах, дається взнаки генетична для українських провідників риса – спиратися на когось і намагатися до цього когось притулити Україну й народ.
Доводиться лише сподіватися, що факт старанної реалізації опозиційними політиками владних сценаріїв щодо майбутніх виборів не є ознаками порозуміння.
Ілюзією є сподівання сторін на те, що саме вони контролюють настрої та процеси в Україні. Відбувається просто її розхитування.
Вважаю, що вже час взятися за розум, припинити імітації конструктивних дій, що лише шкодять країні. Рейтинги на них довго не втримати.
Як мінімум, треба започаткувати реальний круглий стіл, винести на публічне обговорення вимоги і претензії сторін. І виходити знову ж таки на публічні рішення, у яких на першому місці стоятимуть інтереси всієї України, всього українського народу. Треба започаткувати курс на «зближення позицій через переміни». У тому числі в Уряді.
Бо все інше – це все більш очевидне мискоборство. Усе інше – це путівка на війну.
Усім слід затямити: Україна – не Сирія.
І наостанок: резолюцію Сенату про підтримку українського народу я б не сприймав як заохочення для опозиційних політиків. Це, швидше за все, демонстрація стурбованості ситуацією в Україні, якою ми повинні власне перейматися, і рекомендація усім, хто взяв на себе місію представництва інтересів свого народу, діяти відповідально і відповідно до складності моменту.

Прес-служба Народної Партії