Що ж нас чекає? От же, федералізація – це процес перетворення унітарної держави, в якій ми зараз живемо, в федеративну, в якій територіальні одиниці держави (області) мають більше повноважень ніж зараз, а центр – менше. Цими повноваженнями можуть бути питання місцевого самоврядування, громадський порядок, місцеві податки і т.п. Сьогодні з новою силою лунають заклики до федералізації України. Причина тому всім відома – події, які сколихнули не тільки Україну а й весь західний світ, починаючи від 30 листопада 2013 року і до тепер.

Що цікаво, заклики до зміни державного устрою лунають з тих самих уст з яких вони лунали і 9 років тому на з’їзді, який відбувся в Сєверодонецьку за схожих обставин – країна була на межі громадянської війни і розколу.

Як і 2004 року люди вийшли на вулицю з одними і тими ж закликами – зміни! Зміни не на словах, а на ділі, всім набридло не жити, а виживати, людям не дають нормально працювати і заробляти державні потвори – податкова з її «перевірками», уряд з його «постановами», Верховна рада з її «законами», прокуратура з її «сліпотою» на «справедливі, стримані і виважені» дії міліції ну і напевно найбільше, – це суди, де посадити невинну людину чи виправдати винну за «відповідну подяку» чи дзвінок з високого кабінету влади – буденне явище.

А що ж влада? А влада глуха і тільки констатує свої «своєчасні та правильні» рішення. Задумаймося на хвилинку, коли останній раз ви чули від нашої влади слова: ми помилилися, ми не справилися, ми винні, ми не змогли? Але ж всі ми прекрасно розуміємо, що в людей є природна здатність помилятися, - виходить наша влада – це не люди, а радше боги, оскільки вони не допускають помилок – вони завжди праві!

Тому не варто дивуватися думкам деяких представників правлячої партії, яка в основному представляє східні, південні та частково центральні з північними областями України про те, що федералізація – це наше майбутнє. Мотивація в них проста – «бандерівці» заважають нам жити! Що ж, скажемо відверто – живемо ми в двох різних країнах, з різними людьми вже давно. Цьому сприяло панування над однією частиною України - Російської імперії, а згодом Росії, з другої сторони – Польщі та Австро-Угорської імперії, що виразилося в інших поглядах на життя.

Друга мотивація – промисловий схід заробляє гроші, а захід їх тільки тратить і нічого сам не заробляє. Дуже популярна думка, яка лунає чи не кожен день. Хоча варто подивитися статистику за 2013 рік скільки податків передала в державний бюджет Львівська область, а скільки отримала назад, вірніше – недоотримала назад в вигляді субвенцій і скільки Донецька область передала в бюджет країни, і наскільки більше отримала назад – питань думаю більше не буде.

Вернімося до федералізації, цей процес може зараз розглядатися, як один з варіантів виходу з сьогоднішньої кризи, але я вважаю, що це не буде нашим майбутнім. Не буде тому, що це буде тільки початком, початком ще більших протиріч, жаги ще більшої самостійності в федеративних частинах країни, неспроможності створити єдину федеральну команду влади, ще більше активізуються наші «добрі» сусіди з всіх сторін, які хочуть і собі «відхопити» по кусочку і т.д. Це буде початком остаточного поділу країни на два, а то й більше новоутворення.

Тому рекомендую задуматися простим громадянам, просто українцям, а не представникам влади чи так званим «народним» депутатам, оскільки вони вже не здатні думати за власний народ – вони думають тільки за свою наживу та самозбереження. Чи хочемо ми такого майбутнього, чи хочемо їздити до своїх родичів, братів, сестер, матерів та дітей в іншу країну, переборюючи бюрократичні процедури та візові режими, чи слідувати словам Кобзаря: «Об’єднаймося ж, брати мої!»? І тим самим показати, що тисячі, мільйони смертей наших дідів та прадідів за незалежність цієї країни були недаремними!

Марик Бебешко

(Львівська обл.)