Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Коли ж ми стали такими?

14.04.2014

Я розгублена. Виявляється, нам ще довго до того, аби бути цивілізованими. Не згодні? То проаналізуйте останні інциденти. Але не з тих чи інших навіть найоб’єктивніших видань, а хоча би з прямих трансляцій подій, за якими можна спостерігати в Інтернеті – використайте, нарешті, світову павутину не лише для того, аби викласти світлини останньої гульки на дні народження троюрідної тітоньки кумової сестри чи щоб визбирати гарбузи на віртуальній фермі. Усе, що нині відбувається з нами, можна наживо побачити без коментарів. І саме після тих спостережень стає страшно: Господи, коли ж ми стали такими? Як трапилось, що віримо навіть без найменших сумнівів тим, хто на нашій безграмотності в’їжджає до якогось свого омріяного раю тридцяти срібляників? Невже ми такі обмежені, що ведемося на неприховані провокації? Невже ми не можемо аналізувати реальність? Невже ми справді віримо тому, що нам кажуть, а не власним очам?

Судіть самі: у одному українському місті купка озброєних молодиків вирішила, що має право вирішувати долю уже не лише українців, а, судячи з гасел, і білорусів. У іншому істеричні жінки вийшли на мітинг, розмахуючи триколорами і чекаючи на Росію. Ще у кількох містах екзальтовані пенсіонери називають точно вирахувані цифри кількості геїв у Європі і на цьому підґрунті таврують всіх і вся. Придивившись до них уважно, бачиш не лише очі з гарячкою психозу, а й благенькі курточки, стоптані черевики. Невже їхня найголовніша проблема – це відновлення радянської імперії? Чи, може, інформаційну атаку на мізки підкріпили ще й фінансово? Хіба мало таких, хто, отримавши не таку вже й велику за нинішніми реаліями суму, біжать, забувши про артрит, пікетувати адмінбудівлі, вимагаючи федералізації, а їхній кендюх настільки ситий, що приспав навіть совість? І їм байдуже, що процес децентралізації вже запущено, їх влаштовує лише федеральність, що б це слово не означало. А спитати б у них, що то є, федеральний устрій, – то не кожен скаже, про те ж, що 90 % їхніх вимог держава їм пропонує сама, не знають, чи не хочуть знати. Та чи не найстрашніше, що ми не усвідомлюємо, що власне життя треба будувати самому, а не чекати, поки чужа країна прийде і його покращить. А тим більше країна, якої вже майже чверть століття не існує. Утім, тих, хто з чужими гаслами відстоює чужі інтереси, навряд чи можна зараз у чомусь переконати. У них своя правда. І, як писав Шевченко, «за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то віддасте…»

Господи, коли ж ми стали такими?

 

І. Філоненко

(Полтава)

Коментарі
Топ - новина
ДУМАТИ ТРЕБА. ДУМАТИ!

26.01.2018

Влада демонструє наміри продовжувати боротися за території, а не за людей. Вона так і не зуміла вникнути і перейнятися становищем тих, хто живе на не підконтрольній Україні частині Донбасу.

Публікації
Юрій Буздуган: головні негаразди української економіки – це проблеми промислових корпорацій

09.06.2018 

Представники вітчизняних політичних кіл вважають розвиток малого та середнього бізнесу панацеєю для економічного відродження України.