Депутат Житомирської обласної ради від Народної Партії, головний лікар Новоград – Волинського міськрайонного ТМО Василь БОРИС стверджує, що в Україні бракує чіткої ефективної системи охорони здоров’я.

- Чому досі у нашій державі вона відсутня і не робиться конкретних кроків, мені не зрозуміло. Медичні працівники давно стали заручниками цієї ситуації, а у населення склалося негативне ставлення до медицини. Якось я запитав у брата, котрий мешкає у Франції: а як у вас ставляться до лікарів? Він відповів, що рівень медичних послуг їх влаштовує і жодних питань не виникає, - проводить паралель Василь Миколайович.
Стосовно реформи галузі охорони здоров’я, яка викликала чимало нарікань, і нині призупинена, Василь Миколайович висловився так:
— Ставлення до нового у населення часто недовірливе, а роз’яснювальну роботу про реформування не провели. Почали з 4 пілотних регіонів: Донецької, Вінницької, Дніпропетровської областей та двох районів у Києві. Як на мене, були обрані непоказові регіони, тому одразу реформа не пішла бажаним шляхом. На Житомирщині, наприклад, окремі елементи реформування вже діяли, тому нам легше було б впроваджувати зміни. Натомість у пілотних областях реформами незадоволені, станом галузі — теж, а що далі робити — ніхто не знає. Думаєте, лікарі задоволені станом медицини? Зовсім ні. Маємо низький рівень заробітної плати, дуже погане медичне забезпечення та незадовільні умови праці. За кордоном медицина розвивається швидкими темпами, а український лікар не має можливості навіть підвищити кваліфікацію. Це дуже пригнічує. 
Виникає закономірне запитання: чому в Польщі від реформ у медицині очевидний прогрес? На що лікар відповідає, що поляки підійшли до проблем медицини більш виважено і прагматично:
— У Польщі розпочали реформу з інформаційної роботи у ЗМІ. І, звісно, польські реформи отримали потужну фінансову підтримку. Реформування — це комплексне явище: здоровий спосіб життя, соціальні умови проживання, психологічний настрій населення. Українці ж думають: прийшов у лікарню — одержав здоров’я. Насправді здоров’я залежить від медицини лише на 5-10%. 
— А у нас, як завжди, розпочали реформи, а фінансування — немає?
— Так, а це має відбуватися паралельно. В усьому світі кількість коштів на медицину залежить від відсотків ВВП. У нас ця цифра складає 3,5-4%. Натомість, за даними ВООЗ, якщо галузь фінансується менше 6%, то вона не має права на життя. У США фінансування медицини відбувається на рівні 15-16% від ВВП, у Польщі — 9-10%.
— Якщо бракує матеріального забезпечення, то чи варто взагалі говорити про ефективність будь-якої реформи?, - запитуємо в головного лікаря.
— Це дійсно величезна проблема: у нас немає грошей, а ми ще й реформу робимо. Але у нас не буде грошей, доки не змінимо підхід. Зараз у державному бюджеті на лікування одного хворого передбачається десь 980 гривень на рік. Поки ці гроші доходять з державного бюджету на периферію, то залишається вдвічі менша сума. Куди поділися кошти? Пішли на утримання дослідницьких інститутів, обласних лікувальних закладів. Цих коштів катастрофічно не вистачає, за нинішнім курсом це приблизно 50 доларів. Тоді як у США — 15-16 тисяч доларів, у Польщі — 1 тисяча 200 євро, у Франції чи Італії — 8-9 тисяч євро. Розумієте різницю? Є чітка залежність стану здоров’я населення і рівня фінансування медицини.
— Де у бідній Україні взяти гроші на галузь?
— У нас нераціонально використовуються навіть ті кошти, які виділяються. Відсутня диференціація у наданні спеціалізованої медичної допомоги. Усі оперують грижу і апендицит (від районної лікарні до науково-дослідницьких інститутів), а на операції високого ступеня складності (на серці, з трансплантології чи онкопатологій), бракує коштів. Відсутнє належне медичне обладнання, від чого страждають хворі. Люди змушені шукати допомоги за кордоном за величезні кошти. ЗМІ пересичені воланнями людей про допомогу на лікування. Соромно за державу і боляче за людей.
Також маємо недосконалу законодавчу базу. Наприклад, досі не прийнятий Закон про трансплантацію органів, тож втрачаємо життя, які можна було б зберегти. Натомість у нас безліч лікувальних закладів, які не виконують своїх функцій, але бюджетні гроші на них витрачаються. Міськрайонне ТМО, наприклад, розраховане на лікування пацієнтів нашого міста і району, але до нас їде багато людей з Ємільчиного, Баранівки, бо, кажуть, що їх не влаштовує якість медичних послуг там. Хоча нас і ці райони фінансують однаково. 

— У чому ідея реформи медицини, про яку так багато говорять?

— Щоб через сімейного лікаря максимально наблизити медичну допомогу до кожної людини. Сімейний лікар — це ніби воротар на футбольному полі: до нього стікається вся інформація про стан здоров’я пацієнта та його родини. У Європі на цьому первинному рівні лікується 80% населення. Якщо пацієнт потребує консультації «вузького» спеціаліста, то сімейний лікар скеровує його далі. У нас же виходить, що у людини, наприклад, заболіла спина, вона прийшла до невропатолога. Невропатолог направив до уролога, а уролог призначив аналізи і відправив до терапевта, який виявив пневмонію. Скільки часу було витрачено даремно? Шукати потрібного спеціаліста повинен не пацієнт, а сімейний лікар! 

— Ви сказали, що в Україні забагато лікувальних закладів, проте взялися за будівництво хірургічного комплексу. Чи не виникло сумнівів стосовно доцільності такого проекту?

— Сумніву немає. Не треба забувати, що якість лікування залежить від якості приміщень. А у нас травматологічному та хірургічному корпусам — по 100 років, інфекційному — понад 110. Зауважте, що в Америці 5% госпіталізованих хворих (у нас така статистика взагалі не ведеться) помирає від внутрішньої лікарняної інфекції. Це мікроби-вбивці, які були принесені ззовні, адаптувалися та стали нечутливими до антибіотиків. Боротися із ними можна лише шляхом дорогих дезінфікуючих засобів, але діють вони в умовах рівних чистих стін, кондиціювання повітря тощо. Ми ж маємо потріскані стіни, подертий лінолеум, відсутню вентиляцію. Витрачаємо величезні кошти на дезінфекцію, антибіотики. Тому в Європі усі лікарні будуються «з нуля». У новому хірургічному корпусі все буде передбачено — операційні блоки, сконцентровані в одному приміщенні, потужне реанімаційне відділення, центральне стерилізаційне відділення.
— Тобто ви таки вірите у реалізацію дороговартісного проекту в умовах безгрошів’я, коли вже немає потужної підтримки екс-голови ВР України Володимира Литвина?
— Володимир Михайлович — один із небагатьох наших земляків, котрий завжди, незважаючи на посади, переймався проблемами Новоград-Волинської медицини. За його підтримки нам вдалося оснастити лікарню таким чином, що нам заздрять колеги з усієї області. Наша реанімація має кращу базу, аніж обласна. Також хочу подякувати міському голові Володимиру Загривому, котрий зрозумів, що мусимо будувати нове, а не лише ремонтувати старе. Паралельно торік закупили обладнання на сім мільйонів гривень. Розумію, що є люди, котрих більше хвилює, що клумбу зруйнували, розпочавши будівництво. Але ж хірургічний корпус — це вимога часу. Ми вже з цим проектом спізнилися на років двадцять! Тим паче, що на базі Новограда - Волинського має бути госпітальний округ, а це — необхідність мати 600 стаціонарних ліжок (маємо нині 375), необхідність обслуговувати 180 тисяч мешканців. На якій базі маємо це втілити? У палатах має бути не по 6 людей, як у нас зараз, а 2-3. Інакше — це недотримання усіх стандартів лікування!

— Міжнародні партнери обіцяють Україні фінансову підтримку. Це може врятувати нашу медицину?

— Ніхто не буде вкладати фінанси у розвиток української медицини, якщо не буде ефективного використання коштів. Лікарняні каси могли б стати прообразом страхової медицини, але жодна страхова компанія не буде мати справу з системою, яка діє неефективно.

 
Прес – служба Житомирської обласної організації

Народної Партії