Синевир - село на Міжгірщині, з якого майже найбільшій кількості жителів долею судилося взяти участь у Другій світовій війні. Їх нараховують під дві сотні. Причому довелося землякам воювати і по різних сторонах барикад. Якщо явна більшість односельчан добровільно влилася у лави Червоної армії або корпус Людвіга Свободи, то дев’ятьом волею воєнного лихоліття довелося бути у складі угорської армії. Пліч-о-пліч з чоловіками на фронті побували і шість жінок-синевирок. На пам’ятнику в центрі села викарбовано аж 71 прізвище тих, хто не повернувся живим з війни. Шестеро пропали безвісти. Ціна перемоги завжди важка… Війна – це страшна людська біда. Її треба згадувати нині заради того, щоб вона вже ніколи не повторювалася. Пам’ятну дату 9 травня цього року справедливо відзначаємо, як День скорботи.

Традиційно з ініціативи лідера закарпатських народників, колишнього народного депутата України Михайла Сятині - сина вже покійного фронтовика і командира партизанського з’єднання Луки Сятині, щорічно відбуваються травневі зустрічі з ветеранами війни села. Місце їх влаштування – центр населеного пункту біля пам’ятника воїнам-синевирцям. Приємне враження цього разу справив проведений благоустрій біля значимого для пам’яті об’єкта, підніжжя якого увінчали покладені свіжі вінки і квіти. До речі, на ньому планується встановити нову дошку з увіковіченням імен всіх місцевих учасників воєнних буремних літ. Сонячного весняного дня на сільську подію завітали голова райради Іван Ярема, голова РДА Андрій Шекета, член Національної спілки письменників України, заступник голови обласної організації Народної Партії Андрій Дурунда та інші партійні активісти. За устеленим сценарієм учасників мітингу з нагоди 69-річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні віршованим виступом привітали учні 11 класів місцевої школи, а також голова сільради Микола Куруц. Відтак пройшов молебень з участю священика о. Іона та о. Михаїла, церковнослужителя Василя Шпільки та дяка Володимира Суботи. Потім у сусідстві з пам’ятником в затишному кафе “Зупинка” за святковим застіллям відбулося вітання людей, лацкани піджаків яких рясніли бойовими нагородами, бесіди-спогади. Як не прикро, але їх ряди з року в рік рідіють. Зараз бойових побратимів у селі залишилася крихітка. На зустріч, незважаючи на невтішне самопочуття, з них прибули лише ветеран війни Василь Карпа, а також Олександр Шестаковський, який у дитинстві зазнав блокадний Ленінград, вдова учасника збройного часу Ганна Печкан. Між іншим, вона, як і Карпа, цьогоріч відзначатимуть своє 90-річчя. На їхню адресу щирі побажання довголіття і інших земних гараздів, як і всім синевирцям мирного життя висловили всі учасники зібрання.

Приємним сюрпризом виявилася книга “Синевирський бокорш” автора Миколи Іванини, яку він щедро дарував присутнім. Її перевидання відбулося завдяки меценатській допомозі Михайла Сятині.

Сьогодні наша Батьківщина стоїть перед новітніми викликами і приємно відзначити, що та сила духу, той патріотизм, який був притаманний ветеранам війни, дав гарні паростки в серцях сьогоднішніх патріотів України, які ціною власного благополуччя, здоров’я і життя боронять рідну землю. Пам’ять про ветеранів війни назавжди залишиться в серцях закарпатців.

Прес-служба

Закарпатської обласної організації Народної Партії