До вчорашнього дня центральним було питання війни на сході України, необхідних кроків для зупинення бойових дій, недопущення нових людських жертв і руйнувань, а також дальших територіальних втрат держави. Сьогодні в центрі уваги – оцінки, прогнози і припущення відносно того, а що ж приховується за перемир’ям і власне змісту президентського мирного плану. Звучать непоодинокі голоси розчарування та незгоди. Особливо з боку тих, хто опинився поза процесом, залишився без «роботи». Принаймні, до 27.06.14.

Звісно, за такої надскладної ситуації орієнтація виключно на позитив є ілюзією. Звісно, постають нові виклики. Зокрема:
- фактично відбувся своєрідний акт легітимізації так званих «ДНР» і «ЛНР». Тепер, очевидно, їх представників будуть кликати на міжнародні зустрічі. А відтак проблема все більше подаватиметься як суто внутрішньоукраїнська;
- є загроза переведення війни у стан замороженого конфлікту, який підтримуватиметься для гальмування євроатлантичних планів українського керівництва;
- реалізація пункту плану щодо невідкладних місцевих виборів призведе до правової легітимізації влади самопроголошених ДНР і ЛНР, у випадку дострокових виборів до ВРУ – формування їх представництва на рівні державної влади. Неважко спрогнозувати, хто буде провідниками і голосом цього представництва, і які будуть демонструватися зусилля для розхитування країни. У тому числі через вимоги її федералізації;
- Європа отримала можливість полегшено зітхнути, оскільки є чим відбиватися від наполягання США щодо третього рівня санкцій відносно РФ. В свою чергу РФ вивела з центру європейської уваги проблему газу. Не знімається з порядку денного її протидія підписанню угоди з ЄС;
- безпосередньо в Україні посилиться конфлікт партій війни і миру. Зрозуміло, що Президент України буде категорично протидіяти спробам федералізації (читай – розшматування країни) і відкладанню угоди з ЄС, що в свою чергу використовуватиметься як небажання рахуватися з настроями і устремліннями сходу і півдня країни.
Ціна миру для України зараз – життя людей, завтра платою за нього можуть вимагати поступки суверенітетом.
Усе це потребуватиме надзвичайно виважених рішень і дій. І головне: консолідованої позиції всього українського суспільства. На жаль, цього головного, з огляду на слова і дії частини політиків, Україні якраз і не вистачає. Їх тактика, їх зусилля підриву влади насправді сьогодні є тактикою підриву країни зсередини.
Україна випала з ХХ століття. Не можна допустити, щоб була реалізована загроза усунення її із ХХI-го.