Загострення парламентсько-урядової кризи в Україні звичайно не залишилося поза увагою за її межами. Свою критичну оцінку дали найавторитетніші світові видання, політики та організації.

Виходячи з того, що уряд щодня розповідає нам страшні історії про несумісність життя без МФВ, ми, звичайно, відчуваючи фізіологічну потребу до самозбереження, відслідковуємо кожний рух, погляд чи будь-який інший, можливий для осягання, сигнал від цієї організації. А сигнал був, і дуже чіткий. Так, очільник фонду Крістін Лагард заявила, що МВФ може припинити співпрацю з Україною, якщо не будуть впроваджуватися реальні кроки в антикорупційній політиці та реформах. Подібні відверті попередження означають те, що наступний транш для України ставиться у лапки.

Чудово розуміючи, що за таких вкрай непривабливих обставин ніхто інший нам гроші не дасть, освячений недовірою народу та парламенту, нинішній склад Кабінету Міністрів Україні, який не бачить, а скоріше – банально не знає, через власну некомпетентність, іншого способу заробляння грошей, окрім набирання нових кредитів, посилить риторику шантажу щодо своєї виключної незамінності задля отримання майбутнього траншу.

Проте, на моє переконання, отримання чергового траншу не є для країни найбільшою проблемою. Набагато складнішим є - відстежити подальше їх використання цим «видатним європейським урядом». «Гроші в Україні зникають, як у чорній дірі» – колишній посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн. Звісно, що оскаржити цю думку наважаться лишу урядовці.

То, можливо, не давати Україні черговий транш є не таким і поганим рішенням? В першу чергу для українців, яких саме останні два роки співпраці з МВФ поставили на межу вимирання.