Нам вже не роблять натяків із Заходу, а просто констатують через послів держав: не буде прем’єра Яценюка – не буде і грошей. Що ж, хто платить – той і „танцює” країну. Багаторічне сподівання на закордонну допомогу, пошуки свого місця в зовнішньополітичній „різновекторності” залишили нас, врешті, біля розбитого корита. Отак і сидимо з розваленою олігархатом економікою, зруйнованою соціальною сферою й чудовими сусідами. На сході – здоровенний напівголодний озброєний дегенерат, який марить будівництвом нової відсталої імперії. На заході – раціональний бізнесмен, який вміє грамотно підписувати усілякі будапештські меморандуми в обмін на реальні боєголовки, а потім висловлювати глибоке занепокоєння пошматованій країні й виставляти жорсткі умови щодо надання кредитів.

Ось такі реалії. І не треба тут шукати зраду або чиїсь злі умисли. Світ жорсткий. Тут кожен переслідує власний інтерес. Тому ті, хто це зрозумів краще за інших, стали розвинутими країнами, а ті хто вірив у безкорисну зовнішню допомогу – отримали облизня, якого ще й годують за власний рахунок.

От і нам час уже визначатися: яке суспільство ми будуємо, до якого світу хочемо належати й до чого прагнути. Не зайве подивитися на досвід успішних країн і робити те, що робили вони, а не слухати лукавих консультантів з різних міжнародних донорських організацій. І головне – покладатися на власний розум, силу і звичайно – здоровий глузд. Інакше ми ніколи не позбавимося ні Яценюка, ні якогось іншого яценюкоподібного прем’єра.

Володимир Станіславчик