Негатив дедалі більше стає чи не єдино-можливою нормою нашого сьогодення. Причини цьому очевидні, про них чимало вже сказано. Тому приверну увагу до окремих з тих, які все більше даватимуть про себе знати.

1. За перипетіями в Києві та концентрацією уваги на закордоні, де вирішується українське питання (не стільки вирішується, як перебуває на порядку денному), поза увагою перебуває той факт, що система управління на місцях розвалюється. Партійні квоти, а відповідно невігластво помножене на так звану децентралізацію та укрупнення громад й скидання на місцеві бюджети державних зобов’язань добивають її залишки.

2. Ті, хто має розум і знає собі ціну, намагаються дистанціюватися від таких процесів, і переходять у розряд спостерігачів. Правда, що й можливості їх обрізані, оскільки тон у багатьох випадках задає агресивна сірість. Це люди, які вчора вважали себе обійденими і нереалізованими, а сьогодні прагнуть взяти реванш, першочергово помститися за свою попередню неуспішність. Головна перевага цієї нової генерації, використовуючи термінологію однієї журналістки, здебільшого, в тому, що вони були на правильній стороні Євромайдану (К.Горчинська).

А відтак, застрибнувши спочатку на підніжки державної машини, одразу заходилися викидати з неї тих, хто переважає їх за усіма параметрами. Як тут не згадати одного мудрого чоловіка: не потрібно бути садоводом (агрономом), щоб вирощувати бур’ян. Головне – вміти витоптати будь-які культури (Д.Биков).

3. Люди традиційно продовжують дотримуватися позиції, що від них нічого не залежить. Звісно, що це зручна і навіть у чомусь виграшна позиція – ні за що не відповідати. І винні завжди відомі – це ті, що при владі. А те, хто їх туди підсаджує, це до уваги взагалі не береться. Спитаєш – побачиш здивоване обличчя.

4. Центральна влада (у Києві) замість того, щоб демонструвати розум, конструктивізм і стриманість, тиражує ненависть і ворогів, звично шукає й знаходить винних у всіх наших бідах – Росію, попередників, Захід, який повинен носити нас на руках. І, звичайно, догідливість та неприховане бажання сподобатися. Не своїм людям, а радикальному активу і західним партнерам. Останнім в першу чергу. Щоб отримати від них визнання реформатором. На практиці ж влада обвалює себе власноруч лицедійством, позами, балаганом.

Наприклад, А.Яценюк, переживши стрес 16 лютого, перетворився на фонтан ініціатив, демонструючи у такий спосіб, що горизонт його планування для України обмежений власним носом і руками соратників та партнерів, які готові підібрати те, що в ній ще залишилося.

Покликання такої активності очевидне: показати свою непохитність, додатково продемонструвати Заходу своє реформаторство, запевнити соратників і своїх захисників, що зобов’язання перед ними будуть виконані.

Саме так можна розцінити прем’єрську заяву про необхідність продажу 1 млн. га державних земель. І для нього не має значення, що замахнувся на те, що йому не належить. Що заборонено продаж земель сільськогосподарського призначення. Що відсутній порядок у земельному питанні: не проведено інвентаризацію земель, щоб було елементарне розуміння, що, скільки й кому вже належить, хто реально розпоряджається землею, скільки незапитаних паїв і т.п.; відсутні кадастр та оцінка земель за європейськими класифікаціями; немає бодай елементарних рішень та дій з боку Уряду щодо збереження земель, будь-якого контролю за їх раціональним використанням.

Взяти хоча б масове довирубування лісів та вивезення за безцінь деревини за кордон. Уряд фактично блокує виконання відповідних законів про заборону експорту лісу-кругляку, спить, що називається, в голоблях. А тут така раптова активність.

Якщо ми так активно приміряємо на себе Європу, то в ній у земельній сфері переважають орендні відносини (до 70%). Держави навпаки намагаються концентрувати в своїх руках земельні масиви з наступною передачею їх в оренду та забезпечують суворий контроль за ставленням до землі.

Що за такими заявами? Перевірка суспільства на реакцію? Наступні плани, про які багато говорять, що світ цікавить не Україна, а її золоті чорноземи?

У свій час Г.Геринг писав таке: «Не могу вам сказать, как далеко простираются планы фюрера в этом великом деле, которое должно дать нам возможность распоряжаться богатствами Украины, столь слабо разработанными и плохо используемыми…» (Керсоди Франсуа. Герман Геринг. Второй человек Третьего рейха. – Москва, ООО «Издательство «Этерна», 2014. С.270).

Чи готова Україна до такої правди?

Володимир Литвин