Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Україноцентризм або Вихід з неоколоніальної багатовекторності

27.11.2017

Останній тиждень – весь у політичних суперечках. Друзі, колеги, однодумці затято намагаються переконати в ледь не сакральній місії Саакашвілі, його здатності здолати олігархічне свавілля й вивести Україну в список цивілізованих країн світу. До контраргументів не дослуховуються.

Переконують, що зараз треба діяти і йти за лідером, а не цікавитися наявністю в нього програми дій; що Міхо не є проектом влади, спрямованим на випуск пари та продовження сьогоднішньої антисоціальної політики тільки з іншими обличчями.

Отже, чи є Саакашвілі «проектом Банкової» - судити не беруся. Не знаю. Але те, що і влада, й «наметова» опозиція грають за єдиним сценарієм, написаним ззовні, у мене сумнівів не виникає. Навіть більше – за цим сценарієм на політичну арену вже виводять ще одного гравця, таке собі співаюче «нове обличчя» для здійснення «радикальних реформ». Вони спільно створюватимуть інформаційно-«розважальну» димову завісу, під прикриттям якої відбуватиметься нечуваних масштабів нищення соціально-економічної, суспільно-політичної та гуманітарної основи життєзабезпечення країни. Але не про них - шоуменів політичної сцени – хотілося б сьогодні говорити.

Проблема України – це не розкол по лінії мови, історичної пам`яті, пантеону тих чи інших знакових героїв та навіть не прагнення одночасного руху за різними геополітичними векторами. То вже наслідки.

Наша історична драма в тім, що майже епічний конфлікт по лінії Схід-Захід насправді ніколи не був боротьбою за вектор РОЗВИТКУ. Це просто одвічне протистояння двох ЗОВНІШНІХ сил за те, чиєю колись КОЛОНІЄЮ, а тепер НЕОКОЛОНІЄЮ буде Україна – Сходу чи Заходу. І цей двобій за чужі інтереси й нині щедро поливається кров`ю українських воїнів-праведників, посилюється тотальними злиднями в тилу, масовою міграцією за кордон та банальною зневірою у власні сили.

Скажу одразу – тут немає жодної «конспірології» як і «масонської змови» проти України. Так завжди відбувалося з колоніями, які отримували формальну незалежність, а насправді залишалися безперспективним у цивілізаційному плані аграрно-сировинним придатком чи-то старої метрополії, чи-то нових геополітичних лідерів. І цей процес переходу з однієї колоніальної (неоколоніальної) залежності в іншу часто супроводжувався зовнішніми інтервенціями, громадянськими війнами та іншими формами гострих соціальних конфліктів. Чого лише варта історія української «Руїни» - красномовний доказ того, як рівносильні зовнішні гравці за колонізацію нашої землі жертвували нами ж в ім`я своїх домовленостей і просто спустошували спірну територію «до кращих часів» для досягнення своїх поточних геополітичних цілей. З огляду на це нав`язаний Україні за участі зовнішніх посередників Мінський «договорняк», грабіжницько-загарбницька діяльність Росії на Донбасі та реалізація антисоціальних реформ в Україні за рекомендаціями МВФ вам нічого не нагадує?
І тут час поставити руба одне важливе питання: а чому одні країни впродовж віків перебувають у тій чи іншій формі колоніальної (неоколоніальної) залежності, а інші – швидко скидають ярмо зовнішньої залежності й через деякий час поповнюють ряди розвинених країн і навіть виходять у геополітичні лідери (США, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія та ін.)? Відповідь очевидна – вони вибирають СУВЕРЕННИЙ РОЗВИТОК. Вони вперто, цілеспрямовано борються, часом ведуть кровопролитні війни із зовнішніми й внутрішніми ворогами, щоб вибороти своє власне місце під сонцем і в жодному разі не дати себе на поталу чужинцям, не стати аграрно-сировинним придатком, дешевою робочою силою для інших країн. Їхня боротьба – не прагнення «сотворити собі кумира» й впасти під ноги того чи іншого зовнішнього покровителя, а за право самому розпоряджатися власною долею. Саме боротьба за суб`єктність, СУВЕРЕНІТЕТ і є лейтмотивом, рушієм НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ!

Виступ проти існуючого режиму – не самоціль. Нашим надзавданням сьогодні стає рух за НОВУ МОДЕЛЬ соціально-економічних (а відтак і суспільно-політичних) відносин, реалізації якої вперто чинить опір нинішня влада, виконуючи волю зовнішніх «стратегічних партнерів» з однієї та другої сторони. 

Тим часом природа, надто соціальних процесів, не терпить пустот: якщо немає поступу з опертям на власну основу, на системний, збалансований саморух,- буде знову-таки старе або ж модифіковане під нове ЗОВНІШНЄ УПРАВЛІННЯ.

Важливо пам`ятати: чергові цивілізаційні сходинки долалися спільнотами не інакше як розвитком БАЗИСУ - промислової піраміди (аграрна промисловість, добувна,переробна, машинобудівна, високотехнологічна…), так і серйозною трансформацією НАДБУДОВИ – всієї системи суспільних відносин.

Якщо ми застосуємо формаційну парадигму, то побачимо, що кожній сходинці промислової піраміди відповідатиме своя формація: первісно-общинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і т.ін.

Саме кожна наступна сходинка промислової піраміди потребує зміни суспільних відносин, трансформації соціальних структур для нового рівня організації життя. Якщо ж цьому активно протидіє «заточена» на зовнішніх гравців еліта, тоді виникають умови або для бунту (ініціатива мас), або для національно-визвольної революції (ініціатива інтелектуалів).

Результативністю такої революції є зміна соціально-економічної формації (формаційна парадигма) і перехід соціальних структур суспільства на більш високий рівень самоорганізації (цивілізаційна парадигма). Саме баланс між БАЗИСОМ і НАДБУДОВОЮ є передумовою для стрімкого соціально-економічного розвитку.

А як щодо цього в Україні? На момент розвалу СРСР нами були пройдені всі сходинки промислової піраміди (від аграрної – до високотехнологічної), але Компартія затято перешкоджала суспільним трансформаціям, бо інакше партія, як «керівна і спрямовуюча» сила, була б вже не потрібна.

Національно-визвольних революцій у форматі Радянського Союзу не допустили, але суперечності дедалі глибшали і колишня імперія зла просто розпалася. 

І дідько б з нею, якби разом пішли в небуття й усі породжені нею соціально-економічні та суспільно-політичні суперечності. Натомість усі вони скопом перейшли в добу незалежності й кожна колишня республіка по-своєму «вихаркувала» їх: через війни, злидні, втрату суверенітету, формальну євроінтеграцію з тупиковим виробництвом або встановлення деспотичних режимів. Наголошую: жодна з них не стала на шлях СУВЕРЕННОГО розвитку з перспективою опинитися серед цивілізаційних лідерів!

Коли СРСР припинив своє існування, Україна, як потенційний конкурент з розвиненою науковою, освітньою та виробничою сферою, могла б внести суттєві корективи в існуючий світовий порядок. Та в цьому не були зацікавлені ні Схід, ні Захід. Тому не дивно, що замість звільнення соціальних структур країни від комуністичного гніту, надання їм можливості стати у відповідність з тодішнім економічним рівнем розвитку, нам ненaв`язливо «порекомендували» зовсім інше – нищення економічного фундаменту, щоб у такий спосіб «вирівняти» БАЗИС І НАДБУДОВУ і на довгі роки стримати потенційний розвиток країни. Саме на це була спрямована програма так званих ринкових реформ. Її результатом має стати повна деіндустріалізація, знищення виробничої інфраструктури, освітньої, наукової, соціальної й гуманітарної сфери та масове здешевлення робочої сили. Завдання ставилося одне – опустити промислову піраміду до аграрного (а отже – феодального) рівня (про будівництво аграрної країни нині, до речі, неприховано говорять наші урядовці й Президент) й таким чином стримати розвиток колишньої радянської колонії через використання вже не адміністративного, а ринкового, тобто економічного тиску. 

Робилося це руками примітивно-продажної «еліти», новоспечених олігархів, а ідеологічну основу складали рекомендації від МВФ та «поради» експертів-грантоїдів. Заключним акордом так званих реформ, своєрідною «вишенькою на торті», має стати продаж землі, на якому зараз особливо наполягають наші «зовнішні партнери». Пограбована, позбавлена шансів на власний суверенний розвиток країна із злиденним населенням є ідеальною для ролі аграрно-сировинного придатка, з якого витягують усі ресурси, а навзаєм переносять малоефективні (тупикові) або шкідливі виробництва з низькою доданою вартістю та принизливо низькою зарплатнею. Такий комплекс реформ має згодом перетворити громадян на безликі люмпенізовані «трудящі маси», здатні хіба що на бунт, а не на справжній цивілізаційний поступ. А бунт – який з нього зиск: або поразка, або смиренний перехід під нову неоколоніальну залежність.

Наше основне завдання – скинути пута зовнішньої залежності як зі Сходу, так і з Заходу! Під це мають бути «заточені» програми всіх національно-патріотичних сил. Про це мають дискутувати і давати свої пропозиції інтелектуали. На мітингах, в громадах, наметових містечках по країні ми маємо говорити про суверенне «ЗАВТРА», про його ціннісну та ідейну основу, а не про нафталінове «ВЧОРА» з його нафталіновими лідерами, які тією чи іншою мірою були причетні до сьогоднішньої неоколонізації України. Ми також маємо бути пильними й не вестися на заманливі «нові обличчя», випестувані на Заході або на так звані «антиреформаторські», «мироносні» опозиційні сили, з`єднані єдиною пуповиною з імперсько-кремлівськими бандитами.

Для конструктивної дискусії потрібна сильна ідейна платформа. І така платформа є – УКРАЇНОЦЕНТРИЗМ! Це єдине, що може сьогодні об`єднати всіх, хто має хоч і різні політичні погляди, вподобання, але твердо стоїть на необхідності виходу з-під зовнішнього неоколоніального управління й побудови справді незалежної держави.

Саме з цих позицій нам треба говорити про те, як зупинити вкрай загрозливі, навіть смертельно-небезпечні для майбутнього країни нав`язані ззовні реформи й розпочати процес справжньої економічної, соціальної та політичної деколонізації!

Так, ми навчилися самоорганізовуватися в Майдани, а за необхідності давати копняка можновладним негідникам. Тепер нам треба швидко навчитися наводити лад у своїй хаті, керуватися насамперед власними розумом і власними національними інтересами, спілкуватися один з одним, визначати спільні завдання й організовуватися в справжні територіальні громади, де владою будемо ми самі, а не депутатські представники колоніально-олігархічних партій.

На черзі – призупинення так званої приватизації та проведення аудиту всього приватизованого та неприватизованого майна. Ми маємо перевірити виконання взятих на себе зобов`язань новими «ефективними власниками» та з`ясувати: чому за роки «реформ» продуктивність праці в Україні зменшилася в п`ять(!) разів.

Паралельно з цим слід починати реіндустріалізацію країни, відроджувати високотехнологічні виробництва, впроваджувати на них нові форми управління за участі громадськості (через профспілки, ради трудових колективів, інші форми професійних об`єднань) як складової частини соціального діалогу та балансу між БАЗИСОМ і НАДБУДОВОЮ. Одночасно під контроль громадськості слід взяти всі державні підприємства, які перебувають в олігархічному управлінні. 

Першочерговим пріоритетом бюджетних видатків (на рівні з обороною) має стати освіта, наука й медицина як передумова нашого економічного й соціального розвитку. Для здійснення таких перетворень потрібні чималі кошти, але вони є – це вкрадені в нас з вами і сховані в офшорах десятки, а то й сотні мільярдів доларів. Це ті дірки, через які висмоктується так необхідний для справжнього національного відродження ресурс. Саме повернення цих коштів має стати одним з пріоритетів роботи наших дипломатів, спецслужб і юристів-міжнародників. Сам це потрібно виносити на порядок денний всіх впливових міжнародних організацій, починаючи від ООН. 

Давайте на повний голос заявимо на весь світ: потурання офшорним злодіям є також злочином проти людяності, що позбавляє обкрадені народи шансу не лише на гідне життя, а й взагалі знищує їхню цивілізаційну перспективу.

Відкриймо нарешті шлюзи інвестиціям. Вони не підуть в країну порошенків-гройсманів, де закривається один з найбільших в Європі Миколаївський кораблебудівний завод, на ладан дихає «Південмаш», а Президент з радістю відкриває перед телекамерами якусь мануфактуру з плетіння електричних дротів і говорить про значний економічний прорив!

Інвестори стоять в чергу там, де розвивається високотехнологічне виробництво, нанотехнології, освоюється космічна галузь; там, де вкладені кошти повертаються сторицею, а виробництво створює синергетичний ефект. Саме такі виробництва потребують висококваліфіковану та високооплачувану робочу силу й впроваджують нові й нові наукові досягнення. Саме там інвестор отримує високі дивіденди, що є найкращим показником інвестиційної привабливості країни. 

І тут не забуваймо: найголовнішими для економічного розвитку є насамперед внутрішні інвестиції. Заможне населення – ось основний інвестор національної економіки. А про якого внутрішнього інвестора в Україні може йтися, якщо рівень зарплат і пенсій тут ледь сягає 30-ти відсотків ВВП, тоді як має складати 60-80 відсотків ВВП як в розвинених країнах. Про яку гідність трудової людини може йтися, коли частка зарплати в собівартості продукції в нас у рази менша, ніж у цивілізованому світі? Тому перегляд основних макроекономічних балансів у бік суттєвого збільшення зарплат і пенсій – не популістична данина часу, а нагальна необхідність для СУВЕРЕННОГО розвитку країни. Не забуваймо, сучасна цивілізована країна – це мільйони представників середнього класу, а не купка злодіїв-мільярдерів на фоні люмпенізованих злиднями і зневірою мільйонів громадян.

Тільки так ми закладемо основи для справжнього цивілізаційного прориву України, тільки через такі кроки здійснюється справжня НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ! В горнилі таких процесів і народжуватимуться справжні національні лідери, а не фейкові політичні «проекти», нав`язані з-за кордону. Саме в атмосфері осмислених патріотичних дій з`являтимуться свої, вітчизняні вашінгтони.

Філософія україноцентризму навзагал – це шанс поглянути на себе немовби збоку, крізь призму світоглядно-цивілізаційних перспектив. Майдани пробудили досі приспану гідність. То чи гоже піднятим з колін і далі бовтатися в багнюці нав`язаного ззовні політичного дріб`язку, вірити в нашвидкуруч розпіарених месій, вдовільнятися стратегією не далі власного носа й натхненно, але бездумно вигукувати патріотичні гасла?

Україноцентризм – то відроджений дух лицарства, бачення не себе коханого на владній шахівниці України, а Україну в собі, то потреба думати й діяти врівень з часом, з випередженням часу, переборюючи в собі психологію геополітичного аутсайдерства.

Сьогодні слід чітко заявити: геть багатовекторну всеїдність,- на порядок денний - УКРАЇНОЦЕНТРИЗМ!

Володимир Тетерук, Головний редактор i-ua.tv 

Топ - новина
Голова Народної Партії Володимир Литвин заявив про свій вихід з депутатської групи «Воля Народу»

20.10.2017

Я попередив членів групи, що в разі голосування ними за так звану пенсійну реформу, я буду змушений покинути колектив, що мною і було зроблено.

Публікації
ІНАКШИЙ ПОГЛЯД НА ВІЙНУ

12.12.2017 

Щоб завершити російсько-українську війну, потрібно її зрозуміти. Без розуміння війни, проміжний мир нічого не буде вартий, бо війна не буде завершена.