Виступ в Жешуві (Ряшеві) на 10-му форумі "Європа-Україна" "Можливості, які не можна втратити" на панелі "Інтелектуальні обличчя Центральної та Східної Європи".

Давайте зафіксуємо важливу зміну за останні буквально 2-3 роки. На місце розчарування від стагнації науки ти технологій впродовж останніх 20-ти років (1991-2011) прийшла стурбованість від того, що процеси наукових та технолого-інженерний проривів не супроводжуються соціальними інноваціями.

Гуманітарна деградація відбувається повсюдно в світі. Десь це дійшло до архаїзації (як от в Росії чи Ісламському світі), десь це знаходиться в стані нестійкого балансу (як от в Європі та Китаї), а десь деградація помітна лише на фоні науково-технологічних успіхів (як от в США).

Проблема деякими футурологами формулюється дуже радикально: технологічні інновації без соціальних інновацій ведуть до того, що більшість людей планети стануть взагалі непотрібними, зайвими, і тому радикально підвищується імовірність Великої Війни.

Давайте поглянемо на спробу науково-фантастичного прогнозу світу в другій половині ХХ століття.

Чому фантастичні прогнози 60-70-х років ХХ століття не справдилися? Тобто чому ми не літаємо на зорельотах по Всесвіту і чому у нас немає атомних автомашин та атомних холодильників?

Чому, з іншого боку, такий радикальний прорив стався саме в телекомунікаціях – Інтернет, соціальні мережі, смартфони, машинний переклад і т.д.

Тому що людство підсвідомо прагнуло не енергетичного достатку, а подолання того, що найбільше породжувало війни, тобто подолання роз'єднаності людства і нерівного доступу до інформації.

Радикальний та проривний розвиток телекомунікацій стався тому, що людство підсвідомо прагнуло порозумітися та об'єднатися.

Саме тому, у кожного з нас зараз смартфон, а не кишеньковий атомний реактор.

Водночас таке викривлення інноваційного процесу в бік телекомунікацій має свої негативні наслідки. Коли фізики (технократи) перемогли ліриків (гуманітаристів), відбулася сильна дегуманітаризація людства. Зверніть увагу не просто дегуманізація (зменшення людяності), а дегуманітаризація, тобто знецінення гуманітарних знань на фоні піднесення знань прикладних природничих, технологічних та інженерних.

Виникає фундаментальна проблема і таке ж глибоке запитання.

Чому повсякчас в цивілізаційних кризах дуже часто лірики (гуманітарії) програють фізикам (технократам), тобто чому гуманітаристика зазвичай відстає від науково-технологічних інновацій?

З точки зору сучасності можна побачити декілька причин цього явища?

По-перше, науково-технологічні інновації завжди значно більш корпоратизовані, тобто віддалені від держави і від обивательської здебільшого громади, а значить більш вільні і водночас достатньо ресурсно забезпечені.

По-друге, науково-технологічні інновації відбуваються стараннями вузького кола вчених та інженерів і мають швидкі та очевидні результати у вигляді технологій, що підвищують якість життя, а соціальні технології завжди мають віддалені результати, які важко сприймаються в суспільстві через неочевидну корисність та потрібність зусиль всього суспільства.

По-третє, більшість гуманітаріїв зазвичай доволі сильно заангажовані (пропаганда в ЗМІ та підтримка наявних політиків), якщо не сказати різкіше –  соціально корумповані.

По-четверте, громада слабко розбирається в науці та технологіях, а от щодо гуманітарних питань завжди існує стійка суспільна думка, що являє собою доксичний бар'єр (набір соціальних шаблонів, упереджень та міфів), який важко подолати гуманітаріям-новаторам.

Тобто, по-п'яте, гуманітарії-новатори завжди маргінальні –  їм не дають лабораторій чи інвестицій, як науковцям чи інженерам-технологам.

Зрештою, по-шосте, в нових концепціях гуманітаріїв-новаторів правлячі класи бачать безпосередню загрозу, хоча насправді таку загрозу становлять саме наукові відкриття та технологічні винаходи без відповідного гуманітарного забезпечення.

Технолого-інженерне збочення людства протягом останніх десятиліть знайшло відображення у теоріях гуманітарної безпорадності.

Одну з таких теорій гуманітарної безпорадності придумав Талеб – він запропонував уявлення про "чорних лебедів" як такі події, які є несподіваними для експертів, породжують значні наслідки, лише постфактум мають раціональні пояснення.

В принципі це теорія ганебна, тому що це теорія про наш викривлений світ, де вміють передбачати технологічні інновації і зовсім не вміють (чи вірніше сказати, офіційно не хочуть) передбачати соціальні чи навіть цивілізаційні інновації.

В Україні як критика на теорію "чорних лебедів" виникло уявлення про "нереальних драконів".

Події типу "нереальні дракони" це інакше, тобто не інше подібне в одному ряду, а інакше. Проблема інакшого – як можливо опізнати, описати та осмислити інакше.

Події "нереальні дракони" не стільки несподівані, скільки взагалі незрозумілі, тому дуже часто непомітні, навіть коли же відбулися. Такі події охоплюють весь світ і тривають протягом історичного часу. Такі події з самого початку виглядають, немовби з іншої реальності, і самі по собі вони і створюють нову реальність. Навіть після тривалого часу ці події неможливо пояснити. Приклади таких подій – поява міст, поява держав, "Ісус Христос", парова машина, відкриття електрики, поява ядерної зброї, поява "Інтернет". Деякі з них (як от Інтернет) Талеб означив як події типу "чорний лебідь", але це не так.

Щоб подолати світову кризу нам потрібні не "чорні лебеді", а "нереальні дракони".

Сьогодні багато книжок на Заході пробують описати ті чи інші потенційні "чорні лебеді" (автономний електромобіль, 3d-принтер і т.д.), але серед всіх технологічних інновацій лише штучний інтелект є подією типу "нереальний дракон". Сьогодні надзвичайно мало книг, які пробують описати "нереальних драконів".

Процес дегуманітаризації це процес свідомий, він підтримується державами та корпораціями, олігархами та корумпованими політиками. Гуманітарні інтелектуали неспроможні самотужки опиратися цьому процесу.

Наслідок сьогоднішньої дегуманітаризації – агресування світу.

Неспроможність Росії та Ісламського світу до глобалізації та проривного розвитку разом з Західним світом призводить до їх агресування та до поглиблення радикальної архаїзації в гуманітарних аспектах.

Агресування – новий термін, що використовується у Росії, але ще не набув статусу поняття. Агресування це використання масового ресентименту (перекладання на інших причин своїх невдач, недоліків та проблем) у вигляді свідомого масового поширення агресії в суспільстві з конструюванням безпосереднього "ворога" як носія та ініціатора цих проблем.

Це агресування веде світ до Великої Війни. Тобто Велика Війна стає не просто можливою, у неї з'являються ініціатори – ті, хто програв технологічну конкуренцію в процесі глобалізації.

Єдиний спосіб уникнення війни це стимулювати розвиток гуманітаристики, яка спробує створити теорії та моделі виходу з нинішньої світової кризи в ситуації нерівномірного наукового та інженерно-технологічного розвитку різних цивілізацій людства. Тоді можливо Великої Війни не буде, а замість неї будуть локальні конфлікти.

Це означає створення центрів гуманітарних інновацій, стимулювання позадержавних (корпоративних і громадських) гуманітарних процесів. Це означає об'єднання зусиль інтелектуалів в різних країнах, які маргіналізовані державами та корпораціями.

Одним із рамкових завдань гуманітаристики є творення соціальних інновацій, які би описували різноманітні нові перспективи не на рівні інженерних технологій, як це зараз відбувається в світі, а на рівні соціальних і навіть цивілізаційних процесів.

Давайте спробуємо підійти до гуманітарного розвитку так, як більшість державно-корпоративних футурологів підходять сьогодні до технологічних футуропрогнозів, тобто давайте спробуємо коротко описати так звані критичні гуманітарні теорії та технології. Критичні це значить найбільш важливі, без яких вихід зі світової кризи не буде можливий.

Отже, ось нашвидкуруч цей список в порядку важливості:

1. Цивілізаційна антропологія (теорія появи, розвитку, занепаду, відродження, архівування, деградації та зникнення цивілізацій). Цивілізаційну антропологію не варто плутати з культурною антропологією, історією та політологією.

2. Міждисциплінарна теорія єдиного людства та технології об'єднання людства.

3. Принципово нова теорія майбутнього, що включає можливості розпізнавання "інакшого", а також осмислює Технологічну Сингулярність.

4. Нова теорія війни і осмислення можливої Великої Війни.

5. Соціально-культурні та політико-економічні моделі цивілізаційної футурології (поява крім держав та корпорацій самодостатніх громад, виникнення розподіленого громадянства), технології мережевої організації людства.

6. Теорії позаземної експансії людства (селеністика – теорія колонізації Місяця, марсистика – теорія колонізації Марсу, геліостика – теорія колонізації Сонячної системи) та гуманітарні технології позаземної антропологічної колонізації.

7. Теорія співжиття людей з вільними агентами як носіями штучного інтелекту, а не роботами (тобто рабами людини), де потрібні не закони робототехніки Айзека Азимова, а закони вільного співжиття агентів на основі штучного інтелекту з людьми.

8. Теорії принципово нових смислів життя людей в ситуації наближення Технологічної Сингулярності та технології смислоконструювання, поява нового типу гуманітарної професії – смислоконструктор.

А тепер сформулюємо принципову проблему – де можуть з'явитися ці теорії? Сьогоднішня тема звучить так, нібито Європа все ще лишається інтелектуальним лідером світу. Це вже давно не так.

Ні Західна Європа, ні Центральна Європа, ні Східна Європа, наскільки вдалося зрозуміти, сьогодні не здатні опанувати ті інтелектуальні виклики, які стоять перед людством.

Європейська традиція жертовного інтелектуала сьогодні мертва. Гуманітарні інтелектуали сьогодення це креативний клас на утриманні держав та корпорацій.

Росія взагалі сьогодні знаходиться в стані архаїзації, де інтелектуальна діяльність в гуманітарній сфері заблокована. В Росії трохи розвивають лише військові технології. Російські гуманітарні інтелектуали, з якими ще декілька років назад можна було говорити на ці теми, перетворилися в своїй більшості на щось жахливе або просто знаходяться в депресії та дезорієнтації.

Саме революція та війна в Україні спричинили інтенсифікацію інтелектуального процесу у вузьких колах, які намагаються створити критичні теорії та технології і запустити процес регуманітаризації в країні.

Ось вже декілька років поспіль я та мої колеги просто не можемо знайти, з ким в Європі можна про це говорити. Фактично Європа мертва.

Сергій Дацюк

http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/588cb815806cc/