Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Про роль меншості в історії

29.05.2017

Коли сказати, що будь-якою спільнотою керує меншість – це буде цілком коректно. З цієї точки зору спільнота й створюється саме для того, щоб її найдурніший член керувався інтелектом наймудрішого члена. А розумних, за визначенням – всюди меншість. Таке управління відбувається через генеровані «елітою» загальноприйняті стереотипи поведінки, завдяки яким спільнота стає одним цілим, і кожен її член знає, що робити в тій чи іншій ситуації. Таким чином суспільні стереотипи кардинально полегшують життя та збільшують можливості «простого люду».

Однак, слідування певним стереотипам поведінки є лише тоді безболісним та, відповідно – добровільним, якщо вони відповідають внутрішній суті індивіда. В цьому випадку виникає відчуття лояльності – бажання виконувати та відстоювати певні норми життя та захищати тих, хто їх генерує.

З цієї точки зору будь-який лідер як суспільне явище є вершиною соціальної піраміди, сформованої його лоялістами. Його суспільна вага визначається кількістю людей, які вважають його підходи оптимальними. Без них, готових власним коштом відстоювати його ідеї, цей лідер ризикує перетворитися на ізгоя протягом лічених секунд. Незалежно від його власних моральних, інтелектуальних чи духовних якостей…

Будь-яке суспільство мусить бути системною цілісністю, яка грунтується на певних загальноприйнятих нормах поведінки.

Примус до виконання цих норм реалізується «подавляючою» більшістю, коли на кожного інакомислячого припадає не менше двох «нормальних».

Відповідно, щоб бути ефективною, спільнота мусить підтримувати певний рівень ментальної однорідності.

Очевидно, що лідером такої спільноти може бути лише той, хто щиро й відверто, на генетичному рівні сповідує її цінності, і тому є близьким по духу більшості її членів.

Тому національними лідерами дуже рідко бувають найбільш розумні чи талановиті, але у всіх випадках актуальний «вождь» є відображенням об′єктивного суспільного інтересу, втіленого в прагненнях лояльної до нього «подавляючої» більшості.

Про це біблійне аксіоматичне: «Всяка влада від Бога».

Без достатніх мас достатньо енергійних послідовників ні Гітлер, ні Сталін, ні клан Кімів не мали б жодного шансу не те що вибудувати диктатури, а навіть покерувати товариством любителів пива.

Тому, якщо мейнстрім сучукрполіттренду звучить як: «немає справжнього лідера – розумного, чесного, сильного», то це потрібно розшифровувати так: «ми не здатні бути лояльними до жодної з ідей, які може запропонувати розумний, чесний, сильний лідер».

Основна парадигма сучукрспільноти – світова богадільня на спонсорські кошти «всіх цивілізованих країн», незважаючи на свою близькість до серця «простого українця», не може викликати ентузіазму в жодного розумного та сильного індивіда, тому тенденція розвалу під проводом малокомпетентного та злодійкуватого олігархату в найближчі роки збережеться. При цьому «глас народу» винаходитиме безліч нових пояснень своїм негараздам, а також винних в цих негараздах «хтосів», хоча такі пояснення не матимуть жодного стосунку до нагромаджених людською цивілізацією знань та культури.

Що ще раз доводить іраціональність поведінки мас та неможливість вольового управління об′єктивними історичним процесами.

Реальні історичні процеси визначаються не науковими досягненнями і не наявністю грантівських коштів, а способом осмислення актуальної реальності членами кожної конкретної сукупності індивідів.

Скажімо, існування музичних інструментів, комп′ютерів чи іноземних мов ніяк не гарантує, що пересічний громадянин будь-якої країни ними досконало оволодіє. Навпаки: нормальним буде очікувати майстерність в даних сферах невеликого числа обраних в суто генетичному сенсі.

То чому дивуватися, що за найкращих в історії можливостей якийсь народ може бути нездатним вийти з кризи???

А головне: чи можна вважати кризою той спосіб життя, при якому в 90% людей не виникає ніяких потягів до реальних змін?

А відтак: огульна критика «влади» є безглуздою за визначенням. Адже «влада» – це ті самі «прості люди»: чиновники, законослухняні громадяни, лояльні маси, які визначають повсякдення у своїй країні.

Тим більше, якщо йдеться про країну, в якій законодавчо встановлена модель сучасної демократії.

«Влада» може видавати закони, розпорядження, укази, інструкції, нормативи, і на цьому її компетенція, в основному, закінчується.

Реальна картина соціально-економічного життя в країні визначається ж тим, як і наскільки згадані вище закони, розпорядження, укази, інструкції, нормативи виконуються широким загалом. А також: як «подавляюча» більшість слідкує за тим, щоб ці закони, розпорядження, укази, інструкції, нормативи виконувалися й тими, хто не поділяє закладену в них логіку…

Сучасна Україна – пострадянський варіант УРСР, сформованої не за національним, а за територіально-господарським принципом.

В силу того, що в СРСР роль «подавляючої» більшості виконували росіяни, національні фактори в формуванні «національних околиць» сприймалися в ньому гірше, ніж краще, особливо коли йшлося про «три братні народи».

Відповідно, тодішня влада робила все, щоб серед українців не сформувалася власна система цінностей, достатня для вироблення оригінальної об′єднуючої соціально-економічної ідеології та перетворення їх на самостійний етнос.

Результатом цього є актуальний рівень ментальної неоднорідності серед українців, коли «два українці – три гетьмани».

Однак, будь-яка сукупність мислячих індивідів цілком спонтанно прагне до формування соціальних стосунків, і це виливається в природній процес кристалізації суспільних структур, які народ формує за своїм образом та подобою.

Соціалізація відкриває переваги синергії, а синергія дозволяє збільшувати власний рівень життя та зменшувати витрати на нього.

Як крізь руїни старого замку пробиваються трава, кущі та дерева, так само серед населення певної території в процесі вирішення насущних питань виростають та шліфуються загальноприйняті норми мислення, поведінки та реагування на ті чи інші виклики.

І все це росте саме так, як закладено в його природі…

З одного боку – загальноприйняті норми дозволяють різко підвищити ефективність взаємодії всім, хто їх поділяє, з іншого – так само різко відштовхують тих, хто їх не визнає.

Коли панувала розруха, всі були однаково нещасними, коли починають кристалізуватися соціальні структури – хтось стає центровим, а хтось скочується на маргінес та навіть переходить в ізгої.

Ізгої, на відміну від маргіналів, вже не відчувають себе частиною суспільства, в межах якого вони фізично знаходяться.

Серед них абсолютна більшість – це суб′єкти, генетично не здатні до самозабезпечення в умовах модерної цивілізації.

Раніше цих людей «утилізували» за допомогою пенітенціарних систем, воєн та геноцидів, причому: чим більш перспективною була цивілізація – тим більш активним був цей процес.

Через це пройшов свого часу чи не кожен люд на Землі, адже щоб усталитися, йому потрібен був життєвий простір з відповідними ресурсами, який вже хтось займав, і який потрібно було звільнити від того, хто його займав.

В сучасному світі такі підходи визнані абсолютним табу, тому «особливі потреби» генетичних паразитів компенсуються за рахунок громадських можливостей. Це сприяє переважному зростанню їхнього поголів′я й тенденції до перетворення їх в «подавляючу» більшість.

Однак, серед ізгоїв в будь-якій спільноті є відсоток, щоправда дуже невеликий, тих, хто відчуває себе в актуальному суспільстві, як Томек серед мисливців за людськими головами.

Суто в силу закону генетичних мутацій, в кожному поколінні є певна частина індивідів, генетичні потенції яких в сенсі розвитку людської цивілізації значно переважають аналогічні можливості загальноприйнятих, тому існуюче суспільство не може викликати в них якого-небудь пієтету.

Лібералізм теперішньої фінальної стадії європейської цивілізації, що є породженням її матеріальної розкоші, з одного боку – дозволяє цим людям вижити, а з іншого – дозволяє виживати й тим, хто своїми «особливими потребами» відтягує на себе весь позитивний потенціал «цивілізованих країн» і таким чином унеможливлює який-небудь відчутний прогрес в межах існуючої моделі.

Циклічність світової історії зумовлена тим, що будь-яка етнічна спільнота, сформувавши свою унікальну систему цінностей, оптимальну для історичного моменту її зародження, відторгує від себе всіх, хто не поділяє її правил, незалежно чи з причин занадтої примітивності, чи навпаки – досконалості.

Внаслідок цього, фундаментальні зміни в межах усталеного етносу стають неможливими, отже, при конфлікті систем цінностей індивід може або знищити суспільство, або суспільство знищить його.

Це дійсне і для того випадку, коли відбуваються революції чи зміна парадигми соціально-економічного розвитку: народ адаптує нові знання та технології, але не змінює свого ставлення до базових речей. Тому французи початку ХХ ст. – це старі французи, а не українці початку ХХІ ст.

Як правило, більш досконалі ізгої – «пасіонарії» (і про це вже писалося в статті «Про пасіонаріїв») – сприймаються суспільством як загроза, тоді як неміч переважно викликає співчуття: «дурнів у нас люблять».

Відповідно, створити для себе задовільні умови життя пасіонарії можуть лише в тих спільнотах, які вони будуватимуть з самого початку, керуючись не традиціями та могилами предків, а останніми знаннями, технологіями й вимогами актуального історичного моменту.

Якщо таке суспільство вдається створити – воно стає кроком вперед на шляху людства в цілому.

Європейські пасіонарні ізгої ХVII-XVIII ст. не реформували власні країни, а втікали на дикі землі в Америку, де створювали нову цивілізацію, яка в ХХ ст. «окультурила» Старий континент.

Германці, вигнані з насиджених земель племенами Східної Європи, через кілька тисячоліть повернулися туди як «цивілізатори», створивши Київську Русь, якою зараз пишаються аж три «братні народи».

Рим був заснований втікачами від тодішніх високорозвинутих цивілізацій, на кшталт етруської…

Отже, основа всякої спільноти – це фундаментальна система цінностей, яка визначає загальноприйняті норми мислення та поведінки, поняття правди, справедливості та мети існування.

Ця система цінностей, як вже наголошувалося, приваблює тих, кому вона генетично близька, і відторгує тих, хто її не сприймає.

Домінуючий в минулому соціально-економічний детермінізм стверджував, що всі люди однакові, будь-кого можна навчити будь-чому, тому всі проблеми з національним розвитком – це суто проблеми обраної суспільної моделі.

З точки зору досягнень сучасних наук такі підходи видаються цілковитим безглуздям.

Людина – не раб обставин, і не шматок м′яса з блоком інформаційного управління, який можна запрограмувати будь-якими стереотипами. Людина – це творіння Боже, і якщо Бог її створив та наділив розумом – отже, він зробив це з якоюсь метою.

Мета, закладена в кожній живій істоті – це її життєва місія, той спосіб життя, який вона сприймає як оптимальний та до якого прагне за найпершої можливості.

Відповідно, і життєві цінності, і вибір свого об′єкту лояльності – це все закладене в людині об′єктивно, як здатність птахи до польоту, а риби до плавання.

Людина – не механічна істота, не кіборг, не голем, і навіть найпростіші вчинки в її житті, як то – прийняття їжі чи гігієнічні процедури – вимагають усвідомлених рішень та наступних вчинків. Все, що людина робить, вона спочатку продумує, а продумує вона саме так, як влаштований її мозок.

І тому за кожним її вчинком стоїть її особистість. І саме ця особистість відповідає за свої вчинки.

З цієї точки зору будь-яка сукупність людей – це не біомаса, не раби останніх модних віянь, а об′єктивна сила історичного процесу, навіть коли вона сама цього не усвідомлює…

В сучасних процесах етнотворення в Україні чітко вимальовується тип «щирого українця», що все більше набуває історичної ваги, і навколо якого наразі формуються українські реалії.

Цей тип має свої інтегральні характерні риси, як і всякий народ на Землі, в чомусь він здібний, в чомусь не дуже, проте, як і всякий народ, він прагне до того, щоб його життєвий простір відповідав саме його уявленням.

Суворо кажучи, те, що зараз є в Україні – це результат життєдіяльності даного типу, і якщо комусь воно не подобається – це проблеми того, кому воно не подобається.

Самі «щирі українці» ще ніколи не жили так вільно й забезпечено, і навряд чи житимуть так ще коли-небудь.

Ті ж, хто не задоволений сучукрреальністю, є здебільшого рудиментами колишнього імперського існування.

Імперія, з одного боку, вимагала значно вищого рівня ментальності, ніж національна держава, а з іншого – російська «подавляюча» більшість нав′язувала іншим народам свої уявлення й своїх лідерів.

Відповідно, з розпадом СРСР та переходом на національну вісь соціотворення, утворилися цілі кластери «інородців», які все більше почувають себе іноземцями в країні свого актуального проживання.

Одні з них не сприймають нові віяння на генетичному рівні, інші – суто ідеологічно, бо так виховані, ще інші просто не визначилися. Відповідно, в кожного своя доля…

Серед них є і занадто розумні, і занадто дурні, і ліниві, і працьовиті, і талановиті, і бездарні…

Подібні процеси не є чимось оригінальним й відбуваються постійно та всюди. В США та Західній Європі з переходом до політкоректності й толерантності в ролі маргіналів та ізгоїв опинилися ті, хто донедавна вважався хребтом західної цивілізації, і завдяки кому вона, власне, й стала такою, якою ми її знаємо.

Відсотків 30-40 молоді з корінного населення таких країн як Велика Британія чи Німеччина готові хоч зараз кинути все та податися в світ за очі будувати країну своїх мрій, було б тільки де і з ким…

Бути лояльним до якоїсь країни – означає, в першу чергу, поважати її закони.

Якщо тебе не влаштовують реалії країни, в якій ти живеш, то змінити ці реалії навколо себе ти можеш, лише встановивши свої власні норми поведінки, а це вимагає юридичної самостійності. Без цього будь-які спроби щось змінити в окремо взятій громаді оперативно нівелюватимуться людьми, лояльними до існуючих законів.

Юридична самостійність автоматично означає вихід з-під юрисдикції відповідної держави, тобто – відміну її суверенітету над цією територією.

Тому занадто сильні розбіжності в ментальних підходах ведуть до сепаратизму, що в провідних країнах світу стає не менш гострою проблемою, ніж в сучасній Україні.

Апелювати до економічних інтересів тут безглуздо – ще ні одна країна світу не була створена тому, що двом різним народам було б в ній більше прибутку, ніж поодинці.

Фундаментальне прагнення будь-якої спільноти – жити по-своєму, а не в золотій клітці.

Тому природні кордони будь-якої країни простягаються лише до тих територій, на яких забезпечується лояльна до її осьової системи цінностей «подавляюча» більшість, все інше – тимчасове, надумане або занадто збиткове.

В свою чергу, відокремлення територій з ментально чужорідним населенням сприяє вдосконаленню власного способу життя, дозволяючи збільшувати рівень суспільних стосунків та національної самоідентифікації.

Ми бачимо, що в основі всіх об′єктивних історичних процесів лежить воля «подавляючої» більшості, «простої людини». І жоден лідер, якими б талантами та амбіціями його не наділив Всесвіт, не здатен вийти за межі цих процесів.

А відтак – жодна меншість не зможе чимось керувати, доки за нею не стане лояльна «подавляюча» більшість…

Олександр Бобик, для "Хвилі"

Топ - новина
Голова Народної Партії Володимир Литвин заявив про свій вихід з депутатської групи «Воля Народу»

20.10.2017

Я попередив членів групи, що в разі голосування ними за так звану пенсійну реформу, я буду змушений покинути колектив, що мною і було зроблено.

Публікації
ІНАКШИЙ ПОГЛЯД НА ВІЙНУ

10.12.2017 

Щоб завершити російсько-українську війну, потрібно її зрозуміти. Без розуміння війни, проміжний мир нічого не буде вартий, бо війна не буде завершена.