Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
П’ять міфів, які заважають розвитку України

01.06.2017

А вам не здається, що наш кораблик несеться на айсберг, а ми сперечаємося про те, чи нормально їсти макарони по-флотськи та чи добре випрасуваний кітель у капітана? Не переймайтеся, таке буває, коли команду корабля взяли в полон тіні-убивці. Міфи. Найгірше, що і самі «люди на борту» вірять у них.
Оркестр грає бравих маршів? Придивіться, можливо саме зараз пасажири першого класу пересідають на шлюпки та відпливають геть.
Чи можна врятуватися? Звісно, айсберг можна оминути, а косметичні подряпини підрихтувати. А можна і далі гратися з тінями-убивцями. Сунути на айсберг і співати мантри.
За роки спілкування на виборах, у різних куточках України, у мене викристалізувалося пять міфів. Небезпечні міфи, які не приведуть нас до хепі-енду.
Міф 1. Земле, моя всеплодющая мати
Аграрна галузь усе більше нагадує мені Тінь з однойменної казки Андерсена. Та сама Тінь, яка одружується з принцесою, а свого власника (справжню людину) віддає під ніж.
Питання продажу (чи не продажу) землі, яке вимагає економічного осмислення, стало предметом політичної критики. І усміхає багатьох. «Коли я чую, що аграрний міністр виступає проти земельної реформи, я сміюсь», — така картинка Бальцеровича про міністра Кутового ходить зараз у фейсбуку. Очевидно, що міністр, який викликає таку емоцію мав би піти у відставку.
Насправді, не смішно. Жодна з політичних сил не говорить з виборцем аргументами. Усі маніпулють страхом. Віра в землю, возведення її в категорію Сакрального може привести до реставрації образів Тургенєва – поміщики за кордоном, а селяни не можуть второпати, що не так.
Міф 2. Якось та й буде
Країни мають здатність розвалюватися. Національні протиріччя та фінансова криза приводять до дуже відчутних і неприємних речей. Густав Водічка називав Україну батьківщиною дрімаючих ангелів? У 2014 році ми побачили як у двері раю можуть ввійти зелені чоловічки з цілком реальними територіальними претензіями.
У листопаді 2013 року особисто я навіть не міг уявити, що буде здійснено вторгнення Російською Федерацією. «Якось та й буде», — ніби шепотіли згадки про Помаранчеву революцію та присутність європейських дипломатів. У своїй книзі «Пробудження сили» десь про такі ж емоції згадує Михеїл Саакашвілі, описуючи конфлікт 2008 року.
Якось не буде. Буде так, як заплановано, на що йдуть час і ресурси. Якщо кожен на своєму рівні не реалізовує складових стратегії, не йде до мети, то просто стає пішаком у чужій грі. Не вірите? Пригадайте середній клас, який до останнього не сприймав політичні гасла на мітингах. Його все менше.
Міф 3. Велике минуле повториться
Не завжди так буває. «Золотий вік» — це приємно, але творити історію цікавіше.
Міф про повернення в українських реаліях є тінню-убивцею в квадраті. Мені доводилося бачити багатьох поважних людей, які потратили купу часу на дискусії про відновлення Київської Русі.
Якщо в 2004 році писання Юрія Канигіна та Сергія Плачинди видавалися просто цікавим фікшеном, то останні роки зустрів багатьох людей, які черпають звідти уявлення про історію. Такий міфічний ресентимент не бачить економічних і військових мереж соціального буття, отже є шкідливим для відтворення.
Так, Росія вела себе по-хижацьки. І реванш може стати ідеєю. Але просто так ніхто не ділиться світовим лідерством. Так, це травматично. Але раз і назавжди ми маємо зрозуміти: «не вернуться запорожці не встануть гетьмани». Будуть (і з’явилися за останні три роки) нові персонажі, але вони не візьмуться з фантазій.
Міф 4. Якщо брати потрошку – варення менше не стане
Кожен бурштинщик думає, що бере «трошки». «Трошки» бере суддя.
На виході – маємо тотальну корупцію, недовіру та проблеми в наступному.
24 травня 2017 року. Генпрокурор Луценко демонструє дороге шоу з затримання фіскалів. Вертольоти та бійці в балаклавах. Через день затриманих починають відпускати за заставу – величезні суми, яким заздрять мексиканські чіканос зі спагетті вестернів. Буду банальним – походження цих коштів корупційне. Наявність таких сум у держчиновників означає, що їх було витягнуто з бюджетів на потенційні інновації та модернізацію.
Колись приходить час останньої ложки. В найближчі кілька років закінчиться «бочка варення», яка залишилася нам з часів СРСР – АЕС, комунікації, військові запаси.
Міф 5. Усе що робиться, робиться на краще
Не обов’язково має бути добре. Краще може не стати ніколи. У 1917 році багато хто з жителів Російської імперії був переконаний: більшовики занадто жорстокі, довго не протримаються.
У ХІХ столітті Афганістан вважався надзвичайно перспективною країною. Боротьба за вплив над нею переросла у «гру тіней» — шпигунське протистояння між росіянами та англійцями. Ще у 1979 році в Афганістані керував президент Хафізулла Амін, який носив краватку і виглядав досить цивілізованим. 20 років вистачило для того, щоб місцеві ісламісти набралися сил і почали підривати статуї Будди.
Українці люблять пишатися своїми БТР. І соромляться зізнатися, що «відкати» приводять до втрати замовлень і репутаційних ризиків. Коли з 88 замовлених Іраком БТР-4 змогли завестися лише 56 – це удар по потенційних заробітках військової індустрії. Не переймайтесь, ті, хто заробили на цій поставці, уже готують шлюпки для евакуації.
Історія не любить міфів. Політика любить розрахунок і організованість.
А айсберг усе ближче…
Петро Охотін, для "Хвилі"

А вам не здається, що наш кораблик несеться на айсберг, а ми сперечаємося про те, чи нормально їсти макарони по-флотськи та чи добре випрасуваний кітель у капітана? Не переймайтеся, таке буває, коли команду корабля взяли в полон тіні-убивці. Міфи. Найгірше, що і самі «люди на борту» вірять у них.

 

Оркестр грає бравих маршів? Придивіться, можливо саме зараз пасажири першого класу пересідають на шлюпки та відпливають геть.

 

Чи можна врятуватися? Звісно, айсберг можна оминути, а косметичні подряпини підрихтувати. А можна і далі гратися з тінями-убивцями. Сунути на айсберг і співати мантри.

 

За роки спілкування на виборах, у різних куточках України, у мене викристалізувалося пять міфів. Небезпечні міфи, які не приведуть нас до хепі-енду.

 

Міф 1. Земле, моя всеплодющая мати

 

Аграрна галузь усе більше нагадує мені Тінь з однойменної казки Андерсена. Та сама Тінь, яка одружується з принцесою, а свого власника (справжню людину) віддає під ніж.

 

Питання продажу (чи не продажу) землі, яке вимагає економічного осмислення, стало предметом політичної критики. І усміхає багатьох. «Коли я чую, що аграрний міністр виступає проти земельної реформи, я сміюсь», — така картинка Бальцеровича про міністра Кутового ходить зараз у фейсбуку. Очевидно, що міністр, який викликає таку емоцію мав би піти у відставку.

 

Насправді, не смішно. Жодна з політичних сил не говорить з виборцем аргументами. Усі маніпулють страхом. Віра в землю, возведення її в категорію Сакрального може привести до реставрації образів Тургенєва – поміщики за кордоном, а селяни не можуть второпати, що не так.

 

Міф 2. Якось та й буде

 

Країни мають здатність розвалюватися. Національні протиріччя та фінансова криза приводять до дуже відчутних і неприємних речей. Густав Водічка називав Україну батьківщиною дрімаючих ангелів? У 2014 році ми побачили як у двері раю можуть ввійти зелені чоловічки з цілком реальними територіальними претензіями.

 

У листопаді 2013 року особисто я навіть не міг уявити, що буде здійснено вторгнення Російською Федерацією. «Якось та й буде», — ніби шепотіли згадки про Помаранчеву революцію та присутність європейських дипломатів. У своїй книзі «Пробудження сили» десь про такі ж емоції згадує Михеїл Саакашвілі, описуючи конфлікт 2008 року.

 

Якось не буде. Буде так, як заплановано, на що йдуть час і ресурси. Якщо кожен на своєму рівні не реалізовує складових стратегії, не йде до мети, то просто стає пішаком у чужій грі. Не вірите? Пригадайте середній клас, який до останнього не сприймав політичні гасла на мітингах. Його все менше.

 

Міф 3. Велике минуле повториться

 

Не завжди так буває. «Золотий вік» — це приємно, але творити історію цікавіше.

 

Міф про повернення в українських реаліях є тінню-убивцею в квадраті. Мені доводилося бачити багатьох поважних людей, які потратили купу часу на дискусії про відновлення Київської Русі.

 

Якщо в 2004 році писання Юрія Канигіна та Сергія Плачинди видавалися просто цікавим фікшеном, то останні роки зустрів багатьох людей, які черпають звідти уявлення про історію. Такий міфічний ресентимент не бачить економічних і військових мереж соціального буття, отже є шкідливим для відтворення.

 

Так, Росія вела себе по-хижацьки. І реванш може стати ідеєю. Але просто так ніхто не ділиться світовим лідерством. Так, це травматично. Але раз і назавжди ми маємо зрозуміти: «не вернуться запорожці не встануть гетьмани». Будуть (і з’явилися за останні три роки) нові персонажі, але вони не візьмуться з фантазій.

 

Міф 4. Якщо брати потрошку – варення менше не стане

 

Кожен бурштинщик думає, що бере «трошки». «Трошки» бере суддя.

 

На виході – маємо тотальну корупцію, недовіру та проблеми в наступному.

 

24 травня 2017 року. Генпрокурор Луценко демонструє дороге шоу з затримання фіскалів. Вертольоти та бійці в балаклавах. Через день затриманих починають відпускати за заставу – величезні суми, яким заздрять мексиканські чіканос зі спагетті вестернів. Буду банальним – походження цих коштів корупційне. Наявність таких сум у держчиновників означає, що їх було витягнуто з бюджетів на потенційні інновації та модернізацію.

 

Колись приходить час останньої ложки. В найближчі кілька років закінчиться «бочка варення», яка залишилася нам з часів СРСР – АЕС, комунікації, військові запаси.

 

Міф 5. Усе що робиться, робиться на краще

 

Не обов’язково має бути добре. Краще може не стати ніколи. У 1917 році багато хто з жителів Російської імперії був переконаний: більшовики занадто жорстокі, довго не протримаються.

 

У ХІХ столітті Афганістан вважався надзвичайно перспективною країною. Боротьба за вплив над нею переросла у «гру тіней» — шпигунське протистояння між росіянами та англійцями. Ще у 1979 році в Афганістані керував президент Хафізулла Амін, який носив краватку і виглядав досить цивілізованим. 20 років вистачило для того, щоб місцеві ісламісти набралися сил і почали підривати статуї Будди.

 

Українці люблять пишатися своїми БТР. І соромляться зізнатися, що «відкати» приводять до втрати замовлень і репутаційних ризиків. Коли з 88 замовлених Іраком БТР-4 змогли завестися лише 56 – це удар по потенційних заробітках військової індустрії. Не переймайтесь, ті, хто заробили на цій поставці, уже готують шлюпки для евакуації.

 

Історія не любить міфів. Політика любить розрахунок і організованість.

 

А айсберг усе ближче…

 

Петро Охотін, для "Хвилі"

Топ - новина
Володимир Литвин, - Жонглювання подібним становить пряму загрозу Україні як державі

05.10.2018

«Наставники» України демонструють свої ознаки виборчої кампанії, діставши зі скрині завжди потрібне мовне питання, доточивши його до релігійного, від якого вони, згідно статті 35 Конституції України, взагалі повинні бути відокремленими.

Публікації
Росія – це окрема орда

22.10.2018 

Як українцям відновити історичну справедливість та побороти вплив кількасотрічної московської пропаганди?