Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
КОЛИ НАПРУЖЕННЯ НАРОСТАЄ, НЕСПОДІВАНКИ ЧАСТІШАЮТЬ

22.06.2017

Політичне напруження в Україні має досягнути достатньо високої межі, щоб почалися серйозні зміни в структурі влади в Україні.

Поки що можна зафіксувати такі суттєві характеристики ситуації в Україні:

1) Світ стомився від корумпованої, гальмуючої реформи та небажаючої вирішувати проблеми з війною української влади;

2) Сама українська влада сконцентрувала свої зусилля на політичних репресіях опозиції, на тотальному контролі змісту ЗМІ та на блокуванні доступу до ЗМІ чи прямому переслідуванні індивідуальних критиків влади;

3) Середній клас в Україні продовжує біднішати, не маючи при цьому впевненості в завтрашньому розвиткові, і відтак соціально-політична активність громади не є достатньою, щоб справляти суттєвий вплив на владу;

Найбільш руйнівною є ригідність української влади в ситуації війни. Навіть інновація Олександра Турчинова про зміну формату війни Росії та України спричинила всього лишень спробу внутрішнього політичного компромісу, а не інноваційні закони про окупацію, про військовий стан та про дієву стратегію щодо окупованого Донбасу та Криму. Ця інновація не призвела до широкої громадської дискусії чи навіть експертного обговорення. Ця інновація стала лише приводом до формування хоча б позірної єдності у питанні війни всередині України.

Компроміс за жодних обставин не може бути військовою стратегією. Війни не виграють компромісами. Будь-яка інновація може бути сприйнята і стати політичною платформою єдності в країні, коли вона вписана в більш масштабну стратегію. Нестратегічна і епізодична інновація разом з необхідністю політичного компромісу в ситуації війни нічого не дають і в кінцевому результаті стають лише не користь більш сильній стороні цієї війни. Допоки системна та інноваційна стратегія залишається неможливою, війна в Україні продовжуватиметься і окремі інновації нічого не дадуть.

Зараз в Україні починають з'являтися нові політики та експерти, які вже мислять стратегічно. Але поки що вони не спромоглися створити стратегічний центр впливу на ситуацію. Якщо ж говорити про стратегію української влади, то її час від часу можна вичисляти по деяких документах, що за своєю функцією наближені до стратегічної позиції.

Якщо уважно подивитися на економічну стратегію української влади, то принаймні до 2020-го року економічне падіння, корупція та гальмування реформ в Україні будуть продовжуватися. Про це свідчить недавня Бюджетна резолюція, що прийнята в Парламенті. До 2020-го року офіційно заплановано, що рівень інфляції (у процентах) буде перевищувати рівень зростання ВВП (у процентах).

Тобто до 2020-го року реального зростання економіки в Україні не очікується. А це означає продовження несправедливого перерозподілу українського ВВП – збагачення учасників олігархічного консенсусу та збіднішання середнього класу на тлі економічного падіння країни загалом.

Отже бути представником українського середнього класу це означає не мати перспективи, бути упослідженим олігархами та нехтуваним політичною владою. Цей прикрий висновок, принаймні до 2020-го року, штовхатиме українців за межі своєї країни або у внутрішню еміграцію.

Ми всі забуваємо одну дуже просту геополітичну обставину, яка вже не раз підтверджувалася історією. Коли Захід відвернеться від України, компроміс України з Росією буде неминучий. Спочатку до такого компромісу вдасться Європа, а потім в такий компроміс буде втягнута і Україна. Компроміс України з Росією за умови домінування олігархів означатиме повну втрату навіть тієї позірної суб'єктності, яку українська громада досягла в Україні протягом 2013-2015-х років.

Зараз в Україні відбувається чергове загострення політичної боротьби. Водночас відмінність саме цього загострення у тому, що влада збільшила кількість конфліктів, водночас наростивши пропагандистську кампанію у ЗМІ проти політичних конкурентів. Українські ЗМІ все більше перетворюються на російські за схемою своєї пропагандистської роботи. Ганебні ситуації, коли журналісти дозволяють собі перебивати, коментувати, не давати говорити запрошуваним критикам влади, все частіше можна бачити на деяких гібридних телеканалах.

Масштаб і цинізм цієї боротьби можна зрозуміти по локальній проблемі "львівського сміття", яка виросла до загальнонаціонального рівня. Суть проблеми у тому, що "львівське сміття" стало засобом політичного тиску влади на одну з опозиційних фракцій Парламенту. Цинізм влади полягає у тому, що публічно вона нібито на стороні львівської влади, а приховано дає команду блокувати вирішення проблеми на всіх рівнях. Львівські громадяни стали заручниками та витратним матеріалом політичного переслідування владою опозиції. Отже нинішня влада, в найгірших традиціях Кривавого Президента, буде діяти лицемірно та по-людоїдському.

Можна зафіксувати причини цього – контрреволюція в Україні зараз сильніша за революцію; корупція зростає швидше, ніж боротьба з нею; спротив реформам вищий, ніж енергія реформістських ініціатив; олігархи сильніші, ніж громада; політична влада на боці олігархів, а не громади.

Влада теж відчуває, що в повітрі запахло паленими шинами. Саме тому зараз так поспішають – і з фейковими та грабіжницькими реформами (земельною, медичною та пенсійною), з новим форматом війни з Росією, під іншою назвою протягуючи особливий статус Донбасу, та з оновленням ЦВК. Але для справжньої реформістської роботи та для перемоги у війні немає головного – довіри громади до влади, а відтак і соціальної енергії на позитивні зміни в країні просто не вистачає.

Відома особливість чи навіть закономірність будь-яких турбулентних процесів: чим вища турбулентність, тим більша ціна похибки, несподіванки, випадковості, які призводять до катастрофічних наслідків. Саме тому ці похибки та несподіванки будуть частішати в ситуації наростаючого напруження в Україні.

Тобто до 2020-го року українську громаду чекає неперервна та можливо кривава боротьба з олігархами. Проблема олігархів можливо не тягне на третій Майдан, але вона може бути як частково локалізована по різних регіонах та розподілена за способом організації не менш запеклою.

Коли настане найвищий рівень напруженості в Україні, важко спрогнозувати. Як важко спрогнозувати ту похибку чи несподіванку, яка призведе до зламу ситуації. Це може бути восени 2017-го чи весною 2018-го. Навіть при дуже вправних та інноваційних діях політтехнологів влади ситуацію навряд чи можна буде дотягти до чергових президентських чи парламентських виборів у 2019-му. Але жодними політтехнологіями війну та економічне падіння в Україні не вдасться дотягти до 2020-го. Україна та українські громадяни цього просто не витримають.

Тому українській громаді потрібно бути готовою не просто до несподіванок. Українській громаді потрібно бути готовою використати ці несподіванки, щоб перехопити ініціативу та започаткувати стратегічний розвиток України поза всевладдям олігархів та корупцією.

Сергій Дацюк, філософ http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5948bf402bb25/

Топ - новина
Безвізовий режим – подія для нашої країни, звичайно, позитивна

12.06.2017

Особливо гармонічно вписалися в ландшафт сільської місцевості білборди з написами «Безвіз». Це як заклик до селян: На старт! Час подорожувати!

Публікації
Украина в поисках ответа на возвращенные вызовы столетней давности

17.08.2017 

Чем невежественнее и беднее общество в целом, либо какая-то из его групп; чем хуже работают социальные лифты, позволяющих обменять образованность и независимость мышления на лучшее социальное и материальное положение;