Останнім часом про це гірко кажуть люди у сільській місцевості, особливо самотні літні жінки. На кожній зустрічі доводиться чути одне й те ж: як вижити на 1500 грн. пенсії? Чому закриваються поштові відділення, відміняються зупинки потягів на невеличких станціях, призупиняють роботу вантажні термінали? Як вижити без аптек, ФАПів та амбулаторій, без автобусного сполучення з райцентром? Особливо на фоні вихвалянь державних керманичів про небачений розмах дорожнього будівництва та ремонтів доріг. Де все це? У якій країні?
Маніпуляції, жонглювання реформаторською риторикою, наповнення інформації від влади брехнею сприймаються на місцях як жорстокість державних керманичів до власного народу.
Негатив, в якому нинішня влада навчилася жити й правити, видається як вище благо для країни. Додаймо до цього поділ її на «своїх» та «чужих» і отримаємо гірку реальність нашого сьогодення.
Поки не пізно, треба зійти із плакатів зовнішньої реклами, з телеекранів та побачити, як і чим живе країна. А країна – це прості громадяни. Завтра вже може бути пізно.