Поки православні конфліктують, точніше політики і деякі владики, які більше нагадують політиків, штовхають їх на протистояння, а влада демонструє директивні намагання їх об’єднати, доклавшись перед цим до розсварення, інші церкви, конфесії консолідуються, зростають, згуртовують людей і відкривають нові храми.
Прикладом цього можуть слугувати заходи в с.Сусли Новоград-Волинського району Житомирської області з освячення новозбудованого храму Святої Софії Мучениці.
Серед владик і священників, а також віруючих практично немає розбіжностей щодо важливості та навіть необхідності мати єдину православну церкву.
Проте викликає несприйняття і навіть спротив те, як і в який спосіб це згори пропонують робити.
Те, що продемонструвала влада, як мінімум, призведе до чергових поділів і розколів у православному середовищі. Релігія – це не політика, де рішення приймаються з допомогою шантажів і протискувань, ігноруючи закони. Утім, у нас інакше не вміють.
Тому доречним буде нагадати, що Україна й так страждає від розділень і розколів. А все те, що відбувається, видається людям недосконалим, сумнівним і хибним. Їх душі переповнюють страх занепаду і зневіри.
Тож нагадаю українським можновладцям, що у Євангелії від Марка сказано: «Якщо царство розділиться саме в собі, не зможе устояти царство те; і якщо дім розділиться сам у собі, не зможе устояти той дім».
Ніде в Біблії не згадується про демократію. Це зараз ми демонструємо схвальне ставлення до демократії, розуміючи водночас її по-своєму. Але очевидним має бути те, що жодна так звана (за наших реалій) демократична більшість, жодна влада не наділена повноваженнями позбавляти людину прав, які їй дав Бог.
І взагалі вже час подивитися на цю проблему глибше і ширше. Зокрема, чому православні поступаються у своєму розвитку протестантським і католицьким країнам? Чому православні менше задоволені своїм життям, а їх соціальний капітал є значно меншим, ніж у католиків чи протестантів. Чому останні схильні підтримувати нові ідеї, ризикувати і працювати у приватному секторі, а православні більше готові підтримувати державні зобов’язання і державну власність. І чому православним країнам не зовсім затишно жити у світі, в якому домінує Захід?
Радив би українським політикам, окрім усього іншого, для початку хоча б погортати дослідження з цього приводу С.Джанкова і О.Ніколової, І.Забаєва, а також більш ранніх авторів – М.Вебера, А.Бусса, П.Чаадаєва та інших.
Адже в особливо чутливих темах небезпечно демонструвати невігластво і натиск.

Володимир Литвин, Глова Народної Партії України