Щовівторка, у сесійні дні представники депутатських утворень заходяться криком про народні та державні біди. Вигукування гасел подається за твердість позиції, а надмірна безапеляційність суджень – за народні вимоги.
Рішення ж приймаються протилежного характеру, на догоду МВФ, якого, судячи з усього, цікавить територія, бажано без людей.
Деякі з цих «солов’їв» чимось нагадують самовдоволених відгодованих підсвинків: вереску багато, шерсті – мало. Рішучі й швидкі, але з малим розумом, як молоді бички, які зносять все на своєму шляху. Готові розтоптати усіх, в тому числі людей, бо, перефразовуючи Осипа Мандельштама, живуть не відчуваючи під собою країни.
Такою войовничою налаштованістю приховують відчуття власної неповноцінності і непідготовленості творити державні справи. Це з лихвою компенсують патріотичними гаслами і призначенням ворогів.
В особистому житті аж ніяк не вживаються із принципами, які так затято декларують. Утім, одного з них вони, схоже, все-таки дотримуються неухильно: жодну жорстокість не можна виправдати. Саме тому немає жодного сенсу бути жорстоким частково. Зрозуміло, по відношенню до тих, від імені кого вони виступають, - народу. 
Виходить, що ініціативу у владі остаточно перехопили політична шпана і красномовні авантюристи. Людські ж життя швидко перетворюються в Україні на гру з нульовим результатом. Як публічно заявив заступник міністра охорони здоров’я, а за змістом мерзотник, - все рівно помруть.

Володимир Литвин, Голова Народної Партії