Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Віталій Комов: суспільний договір в масштабах України має починатися знизу - від людей

09.08.2018

 

Тема суспільного договору не покидає шпальти українських друкованих та інтернет-ЗМІ й ефіри каналів. Частково це пов’язано із президентськими виборами, що мають відбутися навесні 2019 року. Як його складати? Традиційно через ВР України або по-іншому? Хто його має писати? З цими питаннями i-ua.tv звернувся до експерта з місцевого самоврядування Віталія Комова. 

– Що таке суспільний договір? Це – Конституція, Статут територіальної громади, або інший документ?

– Це і Конституція, і Статут територіальної громади і договір про спільну діяльність, що складають між собою жителі багатоквартирного будинку. Розмова про суспільний договір – це спроба еліти, що зароджується, вийти з політичного застою, здійснити кроки до колективної свідомості і створити умови для розвитку громадянського суспільства. Підставою для роботи над таким документом є ситуація, коли низи не хочуть, а верхи не можуть. 

Варто зауважити, що більшість учасників обговорень даної теми розуміють під суспільним договором саме Конституцію 1996 року. Хоча вона народжена згори і не є такою угодою ні за змістом, ні за суттю. Наша Конституція – це фактично договір номенклатурної еліти між собою. І це, до речі, проглядається дуже чітко. З п’ятнадцяти розділів Конституції України тільки І, ІІ, ІІІ і ХІ розділи стосуються 40 млн громадян України. Все інші присвячені державним органам (!). І це говорить про те, кому віддані пріоритети у, так званому, суспільному договорі – Конституції України 1996 року (далі – КУ). Чотири розділи, що стосуються прав українського народу, просто не виконуються. Тому, це не народна конституція, не суспільний договір, а договір номенклатури. Він так і готувався – зверху. 

Відсутність по факту територіальних громад, наявність статей 118 і 119 КУ про виконавчу владу в областях, в м. Києві і 490 (!) районах України перекреслюють всі уявлення про демократичну, соціальну, правову державу. Цитуємо абзац 7 ст. 118 КУ: «Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня», пп. 4, 5 ст. 119 КУ: «Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; звіт про виконання відповідних бюджетів та програм». Одним словом – повна узурпація влади. 

– Тобто, суспільний договір для всієї України треба писати і підписувати знизу?

– Сучасна ситуація вимагає такого підходу. В кількох тисячах населених пунктів України проживають 40 мільйонів громадян. Кожне з цих міст, містечок, селищ або сіл має свої особливості, що ніде не враховуються політиками. Тому спроба створення згори якогось універсального документу абсолютно безперспективна. Вона має йти лише з низу з урахуванням тонкощів і особливостей територіальних громад і природних умов населених пунктів. Тільки так можна написати документ, що буде працювати не лише в теорії, але і на практиці.

– Що Ви маєте на увазі?

– Наприклад, люди, які мешкають в одному багатоквартирному будинку ведуть діалог про принципи проживання і способи вирішення колективних проблем - людей і території, де вони проживають. Все це закріплюється у договорі про спільну діяльність. У цьому ж документі встановлюються принципи проживання на території свого мікрорайону і району в місті. Саме це і дозволить об'єднати людей і підготувати до спільної роботи колективну свідомість. 

Без виховання колективної свідомості процес змін неможливий. Рух знизу допоможе зрозуміти, яким повинен бути Статут громади мікрорайону і територіальної громади міста в цілому. Після цього можна говорити про Конституцію України. Майдан продемонстрував, що палаючі шини і силове протистояння без чіткого уявлення про систему влади знизу і зверху – проблем не вирішить.

– Якщо суспільний договір мають укладати знизу, то чому Концепцію Статуту територіальної громади міста Києва затвердили депутати Київради без погодження з громадою?

Партійні депутати працюють без врахування інтересів членів територіальної громади. І це відзначено в Концепції Статуту, а саме – порушення прав територіальної громади міста на місцеве самоврядування, узурпація влади Київською міською радою, «що суперечить Конституції України та усім міжнародним стандартам місцевого самоврядування». 

Безумовно, Статути територіальних громад (далі – ТГ) є обов’язковим кроком на шляху до Конституції! Але, сам Статут ТГ теж повинен бути складений на основі договорів про спільну діяльність жителів багатоквартирних будинків, мікрорайонів, районів у місті. 

Процес розробки Статуту ТГ міста Києва показав, що кияни не готові обговорювати Суспільний договір на рівні міста – договір не тільки спільного проживання, а й життєзабезпечення і ефективного використання колективної власності – майна, землі, бюджету. І всі ці функції дуже складні, вони потребують знань і розвинутої колективної свідомості. Відчуження киян від влади дає свій негативний результат. Ієрархія свідомості, яка є зараз, потребує змін з поворотом на 180 градусів. Громадяни не уявляють, що вони Суб’єкт місцевого самоврядування, носії його функцій і повноважень, а наші представники у владі не уявляють, що вони не господарі, а виконавці. Тому, для початку варто розібратися з системою влади: в окремому розділі Статуту описати конституційні права територіальної громади на безпосереднє здійснення місцевого самоврядування і механізми його реалізації. А там де таке безпосереднє управління неможливе, треба організувати його через органи місцевого самоврядування: освіта, охорона здоров'я, правопорядок, транспорт і так далі. Саме ця частина Статуту територіальної громади встановлює ієрархію влади, вершиною якої є структурована територіальна громада міста. Вона має формуватися знизу і складатися із: мікрогромад будинків, громад мікрорайонів, територіальних громад району.

Позиція відомих фахівців з цього питання наступна: «Територіальна громада об’єктивно має самоорганізувати себе, як юридична особа, розробити і закріпити права та обов’язки членів громади, принципи та форми самоорганізації та самоуправління на рівні статуту територіальної громади. І відповідно в подальшому виконувати принципи, закріплені статутом територіальної громади. Це сприятиме розвитку самої громади, впевненості громадян України в своїх правах, як членів територіальної громади». («Партисипативна демократія в системі місцевого самоврядування: проблеми законодавчого регулювання». О.В. БАТАНОВ, В.В. КРАВЧЕНКО, Х.В. ПРИХОДЬКО Інститут держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України).

– Здається, у Верховній Раді депутати хотіли вирішити питання Київської громади також.

– Так, розробка двох законопроектів про столицю, які знаходяться в парламенті України, є доказом того, що навіть в ВР немає професійно підготовлених юристів і політиків, які читають і розуміють Конституцію. Фахівців, які б розуміли, що закон про столицю – це не закон про місцеве самоврядування в столиці, а місцеве самоврядування здійснюється, в першу чергу, територіальною громадою. 

Перед тим як, зайнятися формуванням територіальних громад, потрібно реалізувати кілька пілотних проектів. 

– Для чого потрібні такі пілотні проекти?

– Вони допоможуть отримати досвід. Але пілотні проекти мають здійснюватися не за рахунок громадської ініціативи, не у стилі: «йдіть – і створюйте негайно ОСББ». Вони повинні виконуватися відповідно до цільових регіональних програм в рамках Національної стратегії сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки, знаходитися під опікою та увагою спеціально створених груп супроводження з фахівців місцевого самоврядування та Координаційної ради при Президентові України. 

Уявіть собі, що побудували літак. Хіба він відправиться у пасажирський рейс, поки спеціальна група фахівців не проведе його випробовування? Все має робитися поступово, послідовно і обережно. За такою схемою треба чинити і з територіальними громадами. А коли в процесі виконання пілотних проектів буде здобутий позитивний досвід, його можна використовувати для серійного розповсюдження по формуванню територіальних громад. 

Все, що я кажу, це робота депутатського корпусу місцевих рад і ВР України. Треба виконати стст. 5, 7, 8, 140, 142, 143 Конституції України, стст. 2 – 6 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», стст. 2, 173, 327 Цивільного Кодексу України, Національну стратегію сприяння розвитку громадянського суспільства і Європейську хартію міст ІІ. Саме для цього і потрібна політична еліта. 

– На Вашу думку, що заважає здійсненню реального місцевого самоврядування, а це свобода і незалежність громадян від місцевих органів влади, а також укладанню суспільного договору між громадянами? 

– В першу чергу, заважає партійна система виборів до місцевих рад. Партійні депутати не представляють інтересів територіальних громад, а колективний ресурс, що повинен працювати на громаду, знаходиться у розпорядженні місцевих рад. Організація підготовки і підписання суспільного договору – це справа представницького органу влади. На жаль, ми маємо досвід – партійні депутати не спроможні щось робити в інтересах громади.

Указом Президента від 26.02.2016 № 68/2016 затверджена Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016 – 2020 роки (далі – Стратегія) та утворені Координаційні ради при Президентові України (співголови: міністр Мінрегіону Г. Зубко і заступник глави Адміністрації Президента України – Р. Павленко) та обласних адміністраціях. Стратегія спрямована на: «впровадження нагальних суспільних змін і належного врядування, в управлінні державними справами і вирішенні питань місцевого значення». Стратегія також: «зумовлена становленням такого суспільства як основи народовладдя…». 

Розроблені регіональні цільові програми, виділені гроші (в Києві на 2017 – 2019 роки. 82 млн грн., а за останні 10 років - більш ніж 150 млн грн). Але і це не працює! Не працює через те, що розробниками програм і їх виконавцями є чиновники. 

Та ж сама картина по Координаційних радах. Вони створені формально з людей, які не мають ніякого відношення до громадської діяльності. Співголовами координаційних рад разом з посадовими особами треба обрати представників громадянського суспільства. 

Будувати громадянське суспільство треба через місцеві ради. З цією метою при радах мають бути створені спеціальні управління з питань розвитку місцевого самоврядування і формування територіальних громад (Центри комунікацій) з підключенням громадськості і комунальних ЗМІ. 

Думаю, питання доцільності існування партійної системи слід підняти під час обговорення теми суспільного договору. Нам не потрібні партійні депутати, які захищають інтереси своїх кланів, а не народу. 

– Можливо, суспільний договір потребує певного рівня свідомості?

– Людина має усвідомити себе господарем на території, де вона живе (мікрорайон, район у місті, місто). Тільки тоді у неї з’явиться інше ставлення до оточуючого світу. Саме на реальній безпосередній участі громадян і зароджується колективна свідомість. Згори її сформувати неможливо. 

Також хочу нагадати, що за 5-ю статтею Конституції єдиним джерелом влади в Україні є народ. Однак ст. 5 існує лише на папері. Коли народ не керує в домі, на території, де проживає, відбувається його відчуження від владних повноважень і колективних ресурсів. Тобто, якщо ви збоку спостерігаєте за навколишніми процесами і ви знаєте, що всі ваші пропозиції будуть проігноровані, виникає пасивність. Ось це і є причиною інертного стану суспільства. Зміни почнуться тільки зі зміною системи, коли людина знає, що він господар і він реально розпоряджається ресурсом і це приносить реальний результат. 



Підготувала Ірина Сатарова, http://i-ua.tv/index.php?newsid=14031

 

Топ - новина
ДО «ФОРМУЛИ МИРУ»

02.10.2019

Замість криків про зраду і звинувачень треба зайнятись випрацюванням документів (законів) і практичних заходів з реалізації того, що допоможе зціленню України

Публікації
Правда, яку не кажуть людям

02.11.2019 

Україна, як Система, має продукувати "умови для максимальної самореалізації та задоволення матеріальних та духовних потреб кожного та умови для гідного життя всіх своїх громадян".