За час війни на окупованих територіях Донеччини та Луганщини могла сформуватися субідентичність зі своїми героями та цінностями. Скажімо, якщо в українців Моторола та Гіві викликають почуття ненависті та огиди, то у деяких мешканців окупованих Донецька та Луганська – гордість і симпатію. Україна вже поклала міф про «триєдиний братський народ» на історичний смітник, а в ОРДЛО він став одним із стовпів псевдодержавної ідеології. Чи небезпечна поява такої субідентичності для України? Що з нею робити після повернення Донбасу? i-ua.tv поцікавився у експерта з питань індустріального розвитку Юрія Буздугана. 

– На Вашу думку, якими негараздами обернеться для України формування субідентичності на окупованих територіях?

– Це дуже серйозна і важлива проблема. Але з іншого боку, з'явилася ідентичність мешканців Донбасу, які живуть на звільнених територіях. Тобто, і маріуполець, і донеччанин є мешканцями Донбасу. Різниця тільки, що перший живе на підконтрольній Україні території, а другий – у псевдореспубліці. І тепер вони мають різну історію. 

Чесно кажучи, я не думаю, що це явище стане проблемою для України. Усі цивілізації можна умовно поділити на дві великих групи: цивілізації рабів та вільних людей. Цивілізації рабів завжди мають пірамідальну структуру. Довкола себе вони бачать фашистів та ворогів. При чому, не має значення, хто саме фашисти: українці, чи росіяни. В Україні також вистачає особистостей із рабською психологією: «вишиватників» та «дурних нациків», які навіть не усвідомлюють, що їх «ультрапатриотизм» – головне гальмо розвитку і небезпечніший за зовнішню агресію. 

У залежності від обставин, раби дуже легко міняють свою точку зору. Наприклад, спочатку Сталін був батьком народів, але після смерті він перетворився на тирана і його місце не п'єдесталі пошани зайняв Хрущов. Потім Хрущов став поганим, бо росіяни полюбили Путіна. Але коли Путін відійде від влади, вони його також зненавидять. Ось побачите. 

Тобто, у рабів переінсталяція ідентичності відбувається дуже легко і без проблем. Вони перезуваються в інше взуття і продовжують рухатися. Однак, не зважаючи на модель та колір нових черевичків, принципи залишаються тими самими: пірамідальна структура, життя за гаслом «хазяїн нас веде!» і ворожість до тих, кого він скаже ненавидіти. Тому, підросійський Донбас – це цивілізація рабів. Так, вони за 5 років війни сформували свою субідентичність. Але коли все закінчиться – від неї не залишиться і сліду.

Тепер поговоримо про цивілізації вільних людей. Щоб їх найбільш влучно охарактеризувати, процитую вислів Вольтера: «Я не поділяю ваших переконань, але готовий померти за ваше право їх висловлювати». Знищити ідентичність вільних людей практично неможливо. В Україні, на відміну, від тимчасово окупованого Донбасу, з'явився дуже сильно розвинутий прошарок вільних людей. Він народився ще із першого майдану – акції «Україна без Кучми!». Зараз цивілізації вільних людей є більш потужнішими, привабливішими, енергійнішими та стійкішими.

Таким чином, цивілізаційний конфлікт між Україною та її окупованими територіями неминучий. Але проблема не в тому, що ОРДЛО має своїх героїв. Просто відстала цивілізація, у випадку зіткнення з більш розвиненішою завжди приречена. Тепер наше головне завдання в Україні не кричати: «Смерть ворогам!». Наша мета – будувати високорозвинену цивілізацію. Тоді її ніколи не зламають більш відсталі. 

– Тобто, ОРДЛО можна подолати, бо у її цивілізаційній основі лежать цінності рабів? А якщо проводитиосвітньо-просвітницькі заходи і пояснювати, в чому вони були неправі?

– Так, вони є примітивнішими. Втім, це – нормальний етап розвитку людства. Крізь нього завжди проходять як окремі люди, так і цілі народи. Це природно. Питання полягаєне в тому, що робити з тими, хто залишається на рівні «всіх ненавиджу, бо скрізь фашисти» і за лінією фронту, і в Україні?Питання в тому яку саме високорозвинену цивілізацію маємо далі розбудовувати ми в Україні. І як саме це зробити. 

http://i-ua.tv/index.php?newsid=14818&fbclid=IwAR1XMu9HigTuqmgKloYZCT7AA-35ZSFMIVAP5Be_4diY_rA5fNi2KMpHJC8