Розсилка

підписатися

RSS-стрічка новин з сайту

Наші партнери
Тижневик "Народна"
Юрій Смелянський: Росія обрала експорт збройної агресії

31.07.2019

Війна між Україною та Росією триває вже понад п’ять років. Якими сторони вийдуть після протистояння? Як до Росії ставиться міжнародна спільнота? Чи дійсно Німеччина союзником Кремля? Відповіді на ці питання i-ua.tv шукав разом з експертом фонду «Майдан закордонних справ» Юрієм Смелянським.

— Якими вийдуть з протистояння Україна та Росія?

— Ваше питання не має однозначної відповіді. Розвиток подій і, відповідно, їх результат — має багато варіантів. У тому числі, і факторів, які впливатимуть на підсумок. Зараз назву деякі з них.

Україна, з точки зору економічного розвитку і розвитку збройних сил, поки що слабка держава. Відповідно, над такими країнами як вона висить загроза

бути підданою агресії. Форми агресії можуть бути різними: збройна, економічна, культурна і так далі.

Чи має Україна шанси вийти з війни з Росією більш зміцнілою державою, з точки зору її економічного і військового потенціалу? Так має. Цими шансами треба просто скористатися. Чи висить над Україною загроза програшу в війні з Росією? Така загроза теж існує. Є багато варіантів її кінцевого результату: від часткової втрати незалежності, до повної відсутності її взагалі. Усе залежить від того, які рішення будуть прийматися на державному рівні і від якості їх реалізації.

До речі, цю багатоваріантність використовують недобросовісні опоненти нової влади для дестабілізації суспільства. Вони просувають ідеї виключно негативного варіанту розвитку подій. За великим рахунком така позиція є антиукраїнською.

Тепер поговоримо про Росію. Для неї також існує різноманітність варіантів розвитку подій. Але, в той же час є один фактор, який її мінімізує. В Україні цей фактор називають — «політична воля». Можна сказати і по-іншому: «Особисте сприйняття доцільності дії, рішення». З цієї причини у Росії насправді варіантів розвитку подій набагато менше. Наприклад, керівництво Кремля не розглядатиме припинення війни проти України і повернення всіх окупованих територій, як найбільш логічний і правильний варіант.

— Чому? Бо цей варіант суперечить імперським амбіціям?

— З тієї причини, що реалізація такого варіанту пов’язана з втратою влади. А втрата влади для керівників Кремля є неприпустимою. Це не означає, що такого розвитку подій не може бути в принципі. Може, але при цьому ризики і загрози в інших варіантах для кремлівського керівництва повинні стати набагато небезпечніше, ніж цей варіант.

У 2014 році почавши окупацію Криму і війну проти України, керівництво Кремля вирішувало для себе ряд тактичних і стратегічних завдань. На тактичному рівні: зміцнення довіри суспільства, згуртування суспільства навколо влади, відволікання уваги суспільства від економічної кризи, його наслідків для російського суспільства. Іншими словами, гордість від «сили» в обмін на якість життя. У керівництва Кремля була надія на те, що світова спільнота проковтне цю війну також, як проковтнуло події в Грузії у 2008. Не склалося. Світова спільнота не проковтнула. Неприйняття, санкції — як наслідки збройної агресії. Росія у 2014 році поставила для себе такий вектор руху, з якого вона вже не зможе вибратися без втрати влади для керівництва Кремля. З усіх можливих варіантів вона вибрала, для вирішення своїх проблем, інструмент «експорту збройної агресії». Тобто найгірший з усіх можливих.

На стратегічному рівні. В першу чергу тут потрібно відзначити, що, почавши війну проти України та ігноруючи думку світової спільноти, Росія розв’язала конфлікт між різними моделями геополітики. Росія є прихильником традиційної моделі. Традиційна геополітика робить акцент на військово-політичну міць держави і домінуючу роль географічних чинників у захопленні чужих територій. Реалізуючи такий підхід, Росія окупує Крим, який потрібен їй виключно як військова база. Військова база, з якої Росія починає повністю контролювати Азовське та Чорне море, загрожувати безпеці практично всієї Європи, Північної Африки, державам Перської затоки, а також контролювати Україну. На думку кремлівського керівництва, Росія тим самим повертає собі статус держави, з яким не можна не рахуватися і до думки якого не можна не прислухатися.

На іншому полюсі протистояння нова і новітня моделі геополітики або геоекономіка з геофілософією. Її прихильниками є більш розвинені держави Західної цивілізації. Геоекономіка робить акцент на економічній і технологічній могутності держави. А геофілософія розглядає цивілізаційні відносини та трансформацію світового порядку, заснованого на уявленнях про множинність світів.

На етапі перших п’яти років окупації Криму частково Росія досягла певних цілей. Півострів загарбаний, військова база на ньому відтворена, Росія в центрі уваги як держава-терорист та одна з головних загроз міжнародній безпеці. І, відповідно, у світової спільноти, в першу чергу США, формується саме таке ставлення до Росії. Кремль дуже бажав, щоб Росію боялися. Виходячи з принципу: «Бояться — значить поважають». Частково він досяг цієї мети. Росію стали знову боятися, ось тільки страх не означає повага. Прийшло протистояння, в якому Росія не зможе перемогти ніколи. Знищити весь світ — зможе. Але тільки разом з собою. А ось вийти переможцем — ні. І цей програш для Росії зумовлений незалежно від результату її війни проти України. Незалежно від того програє Україна або вийде переможцем.

— Що має зробити Україна, аби вийти з цього протистояння сильнішою?

— Змінитися. Перетворитися, якщо хочете, з лялечки в метелика. Вийти зі стану пострадянської, посткомуністичної держави. Слабкої в економічному, військовому, політичному плані. Яким чином цього можна досягти. Новий базис — тобто, нова економічна модель, створена на основі цінностей Західної цивілізації. Нова надбудова — тобто, нова суспільно-політична модель, яка буде знаходитися в повній відповідності з новою економічною моделлю. Для цього необхідна трансформація з держави, яка має командно-адміністративну модель відносин (модель сильної держави) в державу з ринковою (модель сервісної держави).

Вирішувати проблеми України замість України ніхто в світі не буде. Допомагати можуть, але не вирішувати. Наприклад, питання НАТО. Протягом 5-ти останніх років українському суспільству нав’язувалася ідея про те, що НАТО Україні потрібно виключно для того, щоб виграти війну з Росією. Щоб забезпечити свою безпеку. А це маніпуляція. Це обман. Прагнення в НАТО для України, в першу чергу, це прагнення до позитивних змін в системі відносин. Саме ці зміни дають можливість Україні стати більш зрозумілими для наших потенційних союзників, для наших західних партнерів. Ці зміни і є своєрідним квитком в клуб з назвою НАТО. Ну, а колективна безпека — це своєрідний бонус.

— На позиціях підтримки України стоїть Захід, а Росія сама. В кого з двох держав більше умов, які б забезпечили перемогу?

По-перше. Давайте, для початку, визначимо смисловий зміст терміну «перемога» в ситуації коли йде війна з Росією. Для мене це відновлення територіальної цілісності України в межах на 1 січня 2014 року. Компенсація всіх втрат, які Росія завдала Україні та її громадянам в ході цієї війни. Повний вихід України з російської залежності по всіх позиціях, включаючи атомну енергетику і відсутність необхідності для громадян України мігрувати на територію Росії в пошуках роботи.

По-друге. На позиціях підтримки України Західні держави будуть стояти до тих пір, поки Україна буде прагнути увійти в Західну цивілізацію. Якщо такий рух припиниться, західним партнерам немає ніякого сенсу підтримувати нашу державу.

По-третє. Чисельне співвідношення українських збройних сил і російських збройних сил не на користь України. Як мінімум, через те, що Росія більша, в порівнянні з Україною, держава. І за розміром економіки, і за чисельністю населення, і за розміром збройних сил.

Відповідно, перемогою для України, в тому числі, припустимо розглядати ситуацію, при якій російське керівництво усвідомлює безперспективність продовження ведення війни проти України. Безперспективність визначатимуть такі чинники:

1) українські збройні сили більш технологічні в порівнянні з російськими і мають високу ступінь боєздатності;

2) витрати на ведення війни проти України і утримання вже окупованих територій не можна порівняти з можливостями російської економіки;

3) втрати від війни проти України перевищують допустимий критичний рівень.

Завдання України, за допомогою наших західних партнерів створити для Росії відповідні умови безперспективності продовження розв’язаної війни.

— У Європи є свій інтерес до Росії. Він називається «Північний потік». Але він суперечить інтересам США. Чий інтерес переможе?

— Якщо дозволите я трохи скорегують поставлене Вами питання. У Європи дійсно зовсім інший, на відміну від США чи Великобританії, інтерес до Росії. Тільки називається він не «Північний потік», а «потенціал російського ринку». Головну скрипку в ЄС відіграє Німеччина. Це не для кого не є секретом. Основне джерело економічного благополуччя Німеччини — експорт. І російський ринок в такому контексті не може не привертати увагу Німеччини, як джерела підвищення власного економічного добробуту. Адже німці обирають своїх політиків не за тим, як Німеччина відстоює українські інтереси. А по тому, як діюча в тамтешня влада забезпечує добробут своїм виборцям. І ми в Україні зобов’язані це враховувати, якщо хочемо домогтися позитивного результату.

У 2011 році моїм студентам читав лекції представник німецького банківського сектора. Одна з тем обговорення була пов’язана з європейськими енергетичними пакетами. В ході обговорення цих питань я поцікавився: «В трикутнику інтересів „Україна і її євро інтеграція — Німеччина і її прагнення до збільшення виробництва теплової електроенергії замість атомної (інтерес до російського газу) — Росія і її інтерес до збільшення поставок газу в Європу і підпорядкування собі України“, що вибере Німеччина?». Відповідь була наступною: «російський газ, а з Україною ми розберемося потім».

Інша сторона питання. Глобальна економіка — це дуже висока щільність конкуренції між економічними суб’єктами. Ці суб’єкти інтернаціональні. У світі існує три великих ринкових регіональних об’єднання. Північноамериканське, Європейський союз і Азіатсько-Тихоокеанське. Між цими об’єднаннями йде постійна конкурентна боротьба з мінливою інтенсивністю. В силу різних обставин, об’єктивних і суб’єктивних. На даний момент загострилися розбіжності між США (Північноамериканська ринкове об’єднання) і Європейським Союзом. Це загострення відбувається на тлі протистояння Росії з державами Західної цивілізації, де війна в Україні один з елементів цього протистояння.

І в США, і в Європейському Союзі сприймають Росію виключно як загрозу. У першу чергу, діючі національні влади країн. І чим менше рівень економічних відносин з Росією — тим політика по відношенню до Росії більш жорстка. А ще є економічні інтереси кожного учасника. Наприклад, США щодо постачання вуглеводнів на європейський ринок. Німеччині з метою більш глибокого проникнення на російський ринок і отримання більшої самостійності по взаємовідносинах з США при збереженні всіх американських гарантій щодо забезпечення безпеки ЄС. Війна в Україні не є центром всього клубка протиріч. Повторюся. Війна між Україною і Росією є одним з елементівпротиріч, що існують сьогодні в світі. І перемогти в такій ситуації може виключно здоровий глузд і інтерес забезпечення міжнародної безпеки для всіх держав в їх визнаних міжнародним співтовариством кордонах. 

https://i-ua.tv/society/25353-yurii-smelianskyi-rosiia-obrala-eksport-zbroinoi-ahresii

Топ - новина
ДО «ФОРМУЛИ МИРУ»

02.10.2019

Замість криків про зраду і звинувачень треба зайнятись випрацюванням документів (законів) і практичних заходів з реалізації того, що допоможе зціленню України

Публікації
Правда, яку не кажуть людям

21.10.2019 

Україна, як Система, має продукувати "умови для максимальної самореалізації та задоволення матеріальних та духовних потреб кожного та умови для гідного життя всіх своїх громадян".