увійти:
- Головна
- Відео/фотогалерея
- Інтерв'ю
Я теж проти виборів. Але…
21.10.2008
Блок Литвина у Верховній Раді не належить до прихильників ідеї дострокових виборів. Проте у разі, якщо дострокові вибори таки відбудуться, розраховує істотно покращити свій минулорічний результат.
Сьогодні лідер блоку Володимир Литвин не бере участі у боротьбі за владні портфелі. Натомість — ледь не щодня спілкується з людьми у містечках та селах. Про що там говорять?
— Володимире Михайловичу, то ще можна залагодити ситуацію без дострокових виборів? Знайти вихід, який перед загрозою економічної нестабільності згуртував би українських політиків, привів їх до тями.
— Вихід є. І є чотири сценарії розвитку подій. Перший — влада залишиться в руках людей, які мають її сьогодні. Другий варіант: переформатування влади і розширення бази відповідальності. Хочу наголосити — саме політичної відповідальності через залучення ширшого кола політичних сил. На сьогоднішній день і цей сценарій став абсолютно неможливим.
Третій варіант — черговий Майдан. Але хіба він можливий? Думаю, ні.
Залишається варіант четвертий — через вибори привести українських політиків до тями. Справді, цей варіант поганий і його не хочуть люди. Я також проти виборів, але інших варіантів, схоже, не залишилося. Бо ми бачимо невміння розпорядитися владою, небажання поділитися хоча б частиною повноважень для того, щоб зшити, зцементувати не лише країну, а, насамперед, — український політикум.
Більше того, в останній період спостерігаються дії, які нагадують поведінку перед потопом. Мова про масову розстановку кадрів на місцях. Вже дійшло до того, що розставляють на відповідальні посади власних дітей, які ще не встигли навіть закінчити вищі навчальні заклади. Це, до речі, робить уряд. Цей факт якраз і свідчить, що насправді ніхто не збирається шукати компроміс. Йде мобілізація на війну, на майбутні президентські вибори.
Як розвести цих людей? Як їм дати оцінку? Переконаний, на самооцінку вони вже не здатні. А Україна стала сьогодні заручником непорозуміння, більше того — не сприйняття одним одного Президента і Прем’єра. Через це сьогодні лихоманить всю країну. Очевидно, що треба зробити все…, щоб знайти радикальний вихід із цієї ситуації. Отож із всіх поганих варіантів треба знайти найменш поганий.
— Тобто — ще раз сходити на вибори?
— Все інше — це знову війна. Моя пропозиція провести чи то круглий стіл, чи спеціальне засідання Верховної Ради за участю основних гравців відкидається з порогу. Наша пропозиція прийняти антикризові заходи не розглядається. Наші намагання прийняти закон про основні соціальні видатки на 2009 рік, якщо немає волі, совісті й відповідальності прийняти бюджет — відмітається. Тому треба діяти більше рішуче.
Хоча люди справді не хочуть виборів. Вони в розпачі й зневірі. Та в що вони можуть вірити, якщо за одну ніч ліки дорожчають на 40 відсотків? Якщо Нацбанк забороняє людям знімати гроші з депозитів?
Треба або …спокійно переформувати владу, або це мають зробити люди. Ми ж чітко запропонували ті речі, які треба робити і прийняти як основні засади внутрішньої політики — з переліком не більше півтора десятка проблем.
Потім треба — припинити ґвалтувати Конституцію. Відмовитися від практики розстановки кадрів за принципом особистої відданості, Скоротити на третину державний апарат. Бо в нас друга за видатками стаття — управлінський апарат.
Треба припинити політизацію правоохоронної та судової системи, відмовитись від практики формування кадрового корпусу як в центрі, так і на місцях за принципом особистої відданості. За нинішньої ситуації, можливо, ліквідувати державні адміністрації. Врешті-решт, провести інвентаризацію того, що залишилося в Україні, визначити ключові проблеми, на яких зосередити головні зусилля.
Сюди, насамперед, я відношу проблему збереження людей — їхнього здоров’я, житлово-комунальну сферу, бо це вже проблема національної безпеки; проблему сільських територій, соціальну сферу та освіту.
Треба навести порядок у земельних питаннях. Припинити всі розмови про ринок землі, бо дехто хоче, у тіньовий спосіб скупивши землю, швидко тепер її позбутися, продати, щоб легалізувати власні капітали й швидко сховатися.
— Ви часто наголошуєте, що зустрічаєтесь з простими людьми. Мабуть, бачите, чим у селі граються діти і в що вони одягнені. У мене інколи є відчуття, що кіно про післявоєнні роки можна сьогодні в селах знімати без жодних декорацій. Чи сьогоднішні діти не в такій же ситуації, як повоєнне покоління?
— Це насправді так. По-перше, тут дається взнаки закорінена звичка, «смітити людьми», і насамперед сільськими жителями. По-друге, всі державні проблеми вирішуються за рахунок села. Зверніть увагу: за його рахунок вирішують як внутрішні проблеми сьогодення, так і зовнішні. Я маю на увазі бездумні рішення українських урядів щодо вступу до СОТ. Щоб забігти туди першими за Росію, не рахувалися із долею сільських територій та села. Наша позиція з приводу порятунку людей, які виростили чи не найбільший урожай зернових на душу населення у світі, наштовхнулася на глуху стіну нерозуміння. Парламент відмовився приймати рішення, які були вкрай потрібні для того, щоб зерно не скупили по 500-600 гривень за тонну.
Лише після того, як зерно скупили за мізерними цінами, було прийнято половинчасте рішення щодо підтримки сільськогосподарського виробництва на 2 мільярди гривень. Думаю, ці гроші переважно підуть не тим, хто працює на землі, а зернотрейдерам і великим приватним корпораціям, яким інтересу до селян немає зовсім.
Мої вмовляння, переконання, якщо хочете — навіть крик про те, що привезу під парламент гній і закидаю ним Верховну Раду, не подіяли. Я бачив лише цинічні посмішки можновладців.
Правда, коли почав шукати, де під Києвом можна знайти гній, то виявилося, що під Києвом вже і гною немає. А я б його привіз, викинув біля парламенту, щоб хоч у такий спосіб привернути увагу до того, що діється на селі.
Але попри те, що влада глуха до селян, вони дисципліновано йдуть і голосують за цю владу…
— Держава в останні роки принципово не була зацікавлена в тому, щоб стали на ноги дрібні землевласники. Спочатку, їм не давали свободи як людям, які починали демонструвати свою самостійність. Але й сьогодні для малих господарств немає основних пільг, відшкодувань відсотків за кредитами, на гектар посівів. Чому так?
— Дуже просто. Сьогодні всі рішення, які приймаються Верховною Радою і урядом, спрямовані винятково на користь ряду успішних приватних корпорацій і підприємств, які у свій час мали доступ до державних ресурсів і кредитів, які передбачалися на підтримку сільгоспвиробництва загалом. Сьогодні ці люди самі себе завели в парламент і мають виняткову можливість лобіювати прийняття рішень на свою користь.
Проте вони не можуть визначати обличчя України, бо навіть при нинішніх злиднях саме дрібні господарства, люди, які працюють у своїх приватних господарствах, забезпечують валові показники у своїй абсолютній більшості. Влада й досі розглядає державу як дійну корову ще й для бізнесу на селі. Я переконаний, нам потрібно не Міністерство аграрної політики, а Міністерство сільських територій. Бо аграрної політики у нас все одно нема. Аграрний бізнес підтримує село лише тоді, коли бізнес має там свої корені, або хтось із господарників має совість. Тоді є увага до шкіл, ФАПів, клубів і того, щоб дати людям тракторець чи коней виорати город. Політики, спрямованої саме на селянина, сьогодні немає.
Думаю, що для людей, які працюють у власних підсобних господарствах, треба також встановити прийнятну норму виробітку. Якщо, скажімо, людина протягом року здає певну кількість м’яса або молока за реальною ціною, то треба таку працю зараховувати до трудового стажу. Думаю, що в такий спосіб ми б підтримали селян.
— Є й інша проблема. У нас всі ціни вже начебто регулює ринок. Солярка дорога, бо така світова кон’юнктура, ліки дорожчають, бо «росте» долар, житло дороге, бо дорогі енергоносії. Проте у нас адміністративно обмежені ціни на сільськогосподарську продукцію. Тому село так бідно й живе.
— Вітчизняний ринок має бути захищеним. Нам треба переглянути практику, яку увели, вступивши до СОТ, зробивши неконкурентноспроможним усе наше сільгоспвиробництво. Необхідно зробити все, щоб законодавчо обмежити монополізм і рентабельність посередника. Головне — рішуче навести порядок, щоб у нас до мінімуму звелось число тих, хто не «пашет, не сеет, не строит, а гордиться общественным строем». Сьогодні ці глитаї-посередники обсіли людей, які важко працюють на землі, але не мають за що жити.
Скажу вам про Житомирщину. Люди там за звичкою садять картоплю, як і мої батьки. Причому —спираючись на костури. Потім вони її викопують, закладають у кагати, а навесні перебирають, і ця картопля пропадає. Бо ніхто не бере її. Зате в Україні більше, ніж треба, картоплі польської. Пенсіонери ж залишаються без копійок, які б допомогли їм вижити.
Скажіть, куди сьогодні можна діти яблука? Добре, як є корова і поросята, бо їх ніхто не приймає. Соки — імпортні. Де та переробка, що в нас була? Її абсолютно задушили монополісти. Де та солодка вода, смак якої ми забути через 40-50 років не можемо? Її виробництво знищене.
Нам треба дати можливість нормально розвиватися малому й середньому бізнесу і дати для нього відповідні можливості. А не плекати те, що в нас утворилося: кілька корпорацій по вирощуванню курей, переробці томатів, виробництву олії, цукру, які мають можливість змовлятися й диктувати свою ціну.
Але весь цей час влада зайнята внутрішніми розбірками. Причому коли потрібно свого опонента поставити до стовпа ганьби, кажуть, що країна в економічному занепаді. А як треба сподобатися — вищі посадовці не втомлюються повторювати — Україна переживає економічний ренесанс. Не знаю, де його можна побачити, окрім власного обійстя владоможців.
— Ви згадували про національні пріоритети. А земля — вона нам Богом дана і в усьому світі — глибока продовольча криза. Може, почати з простішого, з продовольства, яке від нас справді чекають?
— Весь світ починав свій рух з того, що вкладав у сфери, де можна отримати швидку віддачу. Приміром, не з індустріалізації, а з розвитку простих мануфактур. З часом накопичувалися кошти, які потім вкладалися у більш складні виробництва. У нас усе це відбувається навпаки.
На моє глибоке переконання, перше, що треба зробити, – визначити пріоритетом село, людей, які в ньому живуть, і вкласти кошти на розвиток господарства. Якби в нас була розумна політика, то в цьому році, зібравши, якщо вірити статистиці, 48 мільйонів тонн зернових, ми могли б зберегти їх У Держрезерві й Аграрному фонді, викинути на ринок наступного року, коли ціна опинилася б на піку попиту. Держава це має робити. Гроші, які б заробили в такий спосіб, можна було б направити й на підтримку нашого життя загалом.
Друге — відновити цукрову галузь, яка давала нам колосальні прибутки.
Наступне — треба мати нормальні стосунки з Росією. Основний ринок збуту нашої продукції — саме там. Проте, розсварившись із сусідом, перебуваючи у стані «холодної війни», отримали ту обставину, що Росія закрила власні кордони й відмовляється від української продукції. Значна частина молокозаводів працює не на повну потужність. Відтак — обмежують свої потужності, опускають приймальні ціни на молоко. Відповідно — люди позбуваються поголів’я.
Наведу простий приклад. У Хоролі на Полтавщині є один з двох у колишньому Союзі заводів з виробництва дитячого харчування. Нині на його складах понад 500 тонн готової продукції – сухого молока, яке має обмежений термін придатності. На складах, бо Росія відмовилася від наших поставок.
То скажіть — є розум в української влади, у тих, хто відповідає за розвиток держави? Переконаний, що перед ухваленням того чи іншого зовнішньополітичного рішення треба прорахувати всі наслідки для власного народу й економіки.
Влада зруйнувала свою господарку, відкривши кордони для недоброякісної продукції. Давайте ще скажемо про генетично-модифіковану продукцію, яка заходить на Україну. Наші вимоги, депутатські запити, законопроекти не знаходять підтримки.
Ми спостерігали по телевізору, як керівник Державного резерву смакував американські стегенця. Очевидно, перед тим прийнявши відповідні пігулки. Я тоді публічно закликав цього чоловіка, щоб він разом із своєю родиною, як поборник цієї продукції...
— Їв її щодня у прямому ефірі, як у програмі «За склом»...
— Хоча б місяць, а ми б по телебаченню спостерігали за ним цілодобово. І побачили б тоді, що він робить. Бо ввезли те м’ясо протизаконно, протизаконно його продавали і ніхто на наслідки відповідати не збирається. Водночас на Вінниччині за кілограм живої ваги свинини дають не більше 10-12 гривень, тоді як ціна має складати не менше 15.
А в країні немає порядку й немає влади. І через це страждають усі.
— Гарні стосунки з Росією — це що: похід виключно у фарватері сусідської політики, щоб ні словом, ні жестом не образити її, щоб вона, борони Боже, не відмовилася від нашого сиру, карамелі та «Ланосів»?
— Ми не маємо йти у фарватері будь чиєїсь політики, тим паче — вибудовувати її назовні. Скажіть лише, чому весь світ погодився сьогодні із планом Саркозі-Медведєва щодо врегулювання кавказької кризи, а ми продовжуємо кричати, що Росія — агресор? Хто від цього виграє? Від цього зміниться доктрина Росії і буде користь Україні?
А Президент та його фракція «Наша Україна» стоїть на цій позиції, як захисники Брестської фортеці. Краще б вони інтереси людей захищали з таким несамовитим блиском очей, як вони захищають незрозумілі гасла.
— Цілком може статися, що після дострокових виборів, яких ніхто не хоче, ми отримаємо в парламенті ту ж саму політичну палітру. Принаймні, двоє головних гравців там точно залишаться. Що це дасть? Ви сподіваєтесь, що народ зробить висновки з їхньої політики і роботи?
— Відносно того, що нічого не зміниться. Абсолютно не сприймаю сьогоднішніх навіювань, які звучать звідусіль, бо ці навіювання покликані до одного: переконати людей, що все так і залишиться, що їхній голос нічого не значить. За великим рахунком — переконати людей у тому, що б вони не йшли на вибори.
Для чого переконують не йти? Для того, щоб сфальшувати результат волевиявлення людей.
Адже люди озлоблені з огляду на безлад у країні, вони зайняті виживанням, але в дату виборів прийдуть і проголосують. Головне, щоб вони голосували не «проти», а «за». Бо на Заході України вже не можуть терпіти «своїх» помаранчевих, але голосуватимуть за них, щоб не перемогли чужі. Та ж ситуація на Сході й Півдні, де не люблять «біло-блакитних», але голосуватимуть за них на зло іншим регіонам. І там, і там політики обіцяють те, що хочуть чути люди, але нічого не роблять для виконання своїх обіцянок.
Буде таке «протестне» голосування — життя стане ще гіршим. Треба людям один раз проголосувати не «проти», а «за». Переконаний, що після цих виборів консолідувати владу і визначати коаліцію буде наша політична сила.
Олександр Черевко,
газета «Сільські вісті» від 21 жовтня 2008 року
роздрукувати сторінкуЩоб залишити коментар потрібно увійти або зареєструватися
Топ - новина
ДО «ФОРМУЛИ МИРУ»
02.10.2019
Замість криків про зраду і звинувачень треба зайнятись випрацюванням документів (законів) і практичних заходів з реалізації того, що допоможе зціленню України
Публікації
Правда, яку не кажуть людям
02.11.2019
Україна, як Система, має продукувати "умови для максимальної самореалізації та задоволення матеріальних та духовних потреб кожного та умови для гідного життя всіх своїх громадян".
