Нещодавно представників Кіровоградської регіональної організації Народної Партії запросили в Маловисківський район, в село Злинка. Село цікаве не тільки історією, село цікаве і сьогоденням. Живуть тут привабливі люди, які відповідають своїм принципам, що були закладені їм у генах.

Історія та географія

Злинка – село в Маловисківському районі Кіровоградської області. Населення становить більше 5 тис. осіб. Орган місцевого самоврядування – Зілинська сільська рада.

Історія назви села Злинка Маловисківського району достеменно невідома. Є кілька варіантів. Один з них розповідає про виселення в ці місця Катериною II «злих» людей, тобто непокірних, схильних до бунту. Ще кажуть, що перші переселенці були з населеного пункту з аналогічною назвою.

І справді, є в Брянській області Росії районний центр Злинка. Назва походить від стародавнього урочища Злинь. Вважалося, що в цій місцевості мешкає «злий болотний дух». Назви селищам часто давали по імені злих болотних карликів. Ще в цій місцевості протікають дві річки: Злинка і Добринь. Цей прикордонний район в різний час належав України (Чернігівська область), Білорусії (Гомельська область) та Росії. Довгий час тут був центр російського старообрядництва. Через це тут жили люди «потайливі, недовірливі і полохливі». Кажуть, що саме з Чернігівщини, з Полісся  переселявся народ у наші краї...

Голова сільради Марина Яковлєва розповіла, що село Злинка було засновано розкольниками. Репресії проти старовірів примушували їх шукати притулку на інших територіях. Між іншим, найстарішим таким приходом на території Російської імперії вважався саме злинский, заснований в 1798 році.

Є в селі Злинка і російський район, іменований Морозівка. А з'явився він після того, як у ці місця були переселені колишні працівники фабрики Морозова. Мова йде про відомий морозівський страйк, коли збунтувалися незгодні з умовами праці та її оплатою робітники. Уряд вирішив виселити неугодних, серед яких заводії страйку. Щоб не кортіло іншим таким способом висловлювати своє невдоволення, їх виганяли на неосвоєні землі. Неосвоєною в ті часи була територія нашої області. Робочі селилися в Злинці, будували будинки за зразком російських, з дерева.

Ще в Злинці є район Землянки. Сюди переселявся народ добровільно. Приходили сім'ями, влаштовували оселі під товщею землі, в яких жили. Землянок давно немає, але назва частини села залишилося.

Тут і мова особлива. Деякі вважають, що вона схожа на білоруську, але окремі слова такі колоритні, що більше ніде не почуєш. Тут кажуть «йон» замість «він», «тяльонок», «вярьовка». Рушник тут - «витіральнік». Довелося почути, що на немовлят кажуть «манюхасті» діти. Погодьтеся, незвично і дуже красиво.

Розповідають, що Нестора Махна в цьому селі зустрічали з хлібом-сіллю. І він не ображав місцевих. Вірніше, не всіх. У «куркулів» відбирав, але бідним дещо перепадало. Ось так по-робінгудівскі повів себе «батько». Мабуть, відразу відчув, що з місцевим людом треба бути обережним.

Будьонного ж чуття підвело. Він зі своєю кіннотою мав намір зайти в село для встановлення радянської влади вільно, як в інші населені пункти. Не вийшло. Цю історію знають в усіх тутешніх сім'ях. Перед приходом червоноармійців по всьому периметру села місцеві жителі поставили борони зубцями вгору. Кіннота не змогла подолати перешкоду. Після невдалої спроби Будьонний посилює загін. Кажуть, що були задіяні навіть гармати. Жителі Злинки теж мали намір посилити оборону і послали гінця в сусіднє село Глодоси (нинішній Новоукраїнський район) за підмогою. А там, кажуть, гулянка якась була. Поки зібралися, на вози сіли, в Злинці вже була радянська влада... Після цих подій виник вираз «якби Глодоси посприяли, Злинка б республікою стала». Є ще варіант - «якби Глодоси вчасно нагодилися, в Злинці б не було радянської влади»... Але сталося те, що сталося.

Є тут і свої герої, про яких пам’ятають, яких шанують. Петро Володимирович Велігін – Герой Радянського Союзу, сапер, рядовий. На фронтах Великої Вітчизняної війни з 1942 року. 12 квітня 1944 під час наступу Червоної Армії в Криму розвідувальна група з розвідників 3-го Гвардійського окремого мотоінженерного батальйону і 91-го окремого мотоциклетного батальйону під командуванням сержанта Миколи Піддубного на танку проводила розвідку розташування військ противника. Біля села Ашага-Джамін група потрапила під артилерійський обстріл, танк був пошкоджений і підрозділ зайняв оборону навколо танка. Протягом двох годин розвідники вели бій проти батальйону противника. Коли вже скінчилися боєприпаси, розвідники кинулися в рукопашну і багнетами і саперними лопатками знищили ще 13 солдатів противника. Сили були нерівні і всі вони були схоплені. Розвідників доставили в село і піддали їх жорстоким тортурам. Жоден з них не видав військову таємницю. На світанку всіх розвідників відволокли до яру, зігнали місцеве населення. Незважаючи на важкі рани розвідники змогли стати на ноги і прийняти смерть як герої. З десяти розвідників в живих залишився тільки один – В.А. Єршов. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 Петру Велігіну і всім розвідникам було присвоєно звання Героїв Радянського Союзу. Ім’ям Героя названа вулиця в місті Мала Виска Кіровоградської області.

Сьогодення

У Злинці живе особливий народ. Через безліч поколінь в людях зберігся дух бунтарів – запорозьких козаків, що заселили колись частину цієї території. І сьогодні селяни непримиренні до проявів недобросовісності і нечесності. Часто гарячі у спорах, не сприймають компромісів. Але при цьому надзвичайно відкриті й добрі, гостинні. Ось таке поєднання, здавалося б, непоєднуваного.

За словами сільської голови Марини Яковлєвої, в Злинці дві школи. Одна українська, друга – російська. Злинка – одне із небагатьох сіл Кіровоградської області, де є російські школи. І розмовляють тут російською, з тими всіма вкрапленнями  білоруської. «Говоримо, як в Злинці, злинською мовою», - каже  Марина Яковлєва.

«Бюджету сільської ради не вистачає на школу, на дитсадок, на інші соціальні заклади. Доводиться просити у керівників господарств. На території сільради працюють два великих підприємства – ТОВ «Благо» та «ТОВ «Авангард». Керівники – надійні помічники, з ними цікаво працювати, цікаво мати справу. Більше того, вони мають свої ідеї стосовно розвитку сільської території. Та, мабуть, у кожному селі. Де є нормальні підприємства, там і жити легше», - зазначає сільський голова.

Проблеми

Злинку не минула доля багатьох українських сіл. Газу тут немає. Хоча говорять, що проект був, труби в район завезли, але куди це все поділося, ніхто не знає. Ні, хтось, мабуть, точно знає, але не жителі Злинки. З водою тут теж проблеми. Вона непридатна для пиття. Справа в тому, що після розвалу Союзу з усієї округи звезли всіляку хімію на місцевий хімсклад, який до цих пір на балансі не відомо в кого. Пропонують сільраді, але такий «подарунок» громаді не потрібен. Хімія проникає в ґрунтові води, звідти – в колодязі. Дітям до року воду купують, оскільки від місцевої вони труяться. Санепідемстанція бере воду на аналіз, жахається – і в результаті хлорують колодязі. Зверталися в різні інстанції, просили або привозити воду, або пробити нову свердловину. Зробити щось можна, але дорого коштує ліцензія на вживання цієї води. «Та ми вже звикли, адаптувалися. У нас тут поряд гранітний кар'єр, уранова шахта та ще отруєна вода. Може, хтось випробовує нас на живучість? Так ми витримали», - гірко жартують місцеві жителі. Якщо колись кількість жителів доходила до чотирнадцяти тисяч, то сьогодні тут живе трохи більше чотирьох. Працювати ніде. Елеватор, колись другий в Україні за потужністю, може забезпечити роботою сім десятків осіб. Раніше – до трьохсот. Були нафтобаза, перевалочний пункт, швейна фабрика та аж чотири колгоспи. Сьогодні –  школи, дитячий садок, лікарня та магазини з кафешками. Хто не знайшов собі застосування в рідному селі, їде.

І осідають нащадки бунтарів і «морозівців» в інших місцях, і там створюють сім'ї і народжують дітей, в яких тече кров бунтівників, що не терплять насильства. Може, це й на краще. Дивишся, з часом не в одному селі, а по всій країні не буде слова «націоналізм», і кожен буде ходити в ту церкву, яка йому ближче за вірою, говорити мовою своїх батьків, вести дітей до школи, де ведеться навчання рідною мовою. І влада нарешті буде та, яку обирає народ, а не нав'язана кимось. От тільки б Глодоси в потрібний момент не підвели.

Відпочинок

«Всі свята проводимо в центрі села. Для нас кожне свято – то гуляння. Гуляння в повному розумінні слова. Івана Купала відзначаємо так, як відповідно за канонами. Стрибаємо через вогонь, дівчата шукають своїх суджених. Відпочивають жителі села на «каскадах», що знаходяться неподалік Злинки.

Цього року, влітку, хочемо провести зовсім не специфічне свято. Щось неординарне. Поки що не придумали, але придумаємо. У нас є Юрій Лавінюков, він добре грає на гітарі, співає. Всі його пісні – авторські. На всіх святах він виступає, і ми вважаємо його своєю зіркою. Людям подобається, як він співає. Запрошувати когось із обласного центру, із районного Будинку культури для нас немає сенсу не тільки матеріально, а й  тому, що у нас є свої таланти», - розповідає Марина Яковлєва.

Плани на майбутнє

За словами сільського голови, в цьому році в Злинці будуть будувати автостанцію. «Так вийшло, що декілька років тому приміщення зупинки було комусь передане. А тепер люди, чекаючи автобуса, стоять під дощем, снігом, вітром. Гроші в бюджеті села вже закладені – проблему вирішимо.

Будемо будувати дитячий майданчик, продовжуватиме працювати програма вуличного освітлення. В чомусь у фінансовому плані спрацює сільська рада, в чомусь – меценати. Наші підприємці завжди надають допомогу селу, в якому живуть. Всі маленькі задуми, що сільська рада виношує і намагається втілити в життя, реалізовуються з допомогою місцевих «морозових», - каже Марина Яковлєва.

І наостанок

Наближається літо. Кожне село стає гарним не тільки від того, що воно опочивається в літі, села розмовляють і розповідають свою історію. Кожну історію ми готові розповісти вам, наші читачі.

Руслан Худояров

(м. Кіровоград)